"Людину можна пізнати по тих книгах, які вона читає" С. Самолов
«Співець кохання, майстер драми»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 460-річчя від дня народження Вільяма Шекспіра (1564-1616),
англійського драматурга, актора та поета)
Хіба існує у світі людина, яка б ніколи не чула його імені? Він – людина-легенда, одночасно одна із найвідоміших та найзагадковіших особистостей в історії. Чоловік, який залишив після себе справжній скарб – у вигляді п’єс та сонетів і не лишив майже нічого, якщо говорити про його біографію. Ми «зустрічаємо» його всюди: коли читаємо книги або вивчаємо англійську, йдемо у театр або переглядаємо фільми…та чи багато ми про нього знаємо? Непересічна особистість, видатний драматург та поет, величний та дуже загадковий Вільям Шекспір – саме йому присвячена книжкова виставка-колаж «Співець кохання, майстер драми».
Шекспір – одне з тих чудес світу, яким не перестаєш дивуватися: історія рухається, змінюється образ планети, а людям усе ще потрібно те, що створив цей поет, відділений від нас декількома сторіччями. Чим більш зрілим стає людство у духовному плані, тим більше глибин відкриває воно у творчості Шекспіра.
Перу письменника належать 37 сценічних творів, 2 поеми, 154 сонетів. Його творчість є однією із вершин художньої культури епохи Відродження. Силою свого таланту він змусив глядача побачити у просторі сцени, майже без декорацій, всесвіт, минуле і майбутнє людства. Він бачив і розумів життя у всій його складності: високим і низьким, трагічним і комічним, святковим і буденним.
Його називали «Солодкоголосим Лебедем Ейвону» (Бен Джонсон) і «дзеркалом всесвітнім» (Пантелеймон Куліш), «всюдисущою морально індиферентною природою» (Томас Манн) і «духом, який пронизує увесь світ і від якого ніщо не може бути прихованим» (Йоганн Вольфганг Ґете). Віктор Гюґо визнавав його «Богом театру», а німецький літератор Християн Дітріх Ґраббе – «божественним оргáном природи». В унісон звучить і вердикт сучасного культуролога Гарольда Блума: «Якщо є письменник, що став смертним Богом, то це – Шекспір».
«Культурна спадщина України»
літературно-художній вернісаж
«Вони багато можуть розказати
Про час, який в історію іде.
Всю спадщину нам слід оберігати.
Минуле сьогодення береже!».
Зіновія Ірик
18 квітня у світі відзначають Міжна-
родний день пам’яток і визначних
місць, а в Україні – День пам’яток
історії та культури.
Культурна спадщина складає значну
частину нашого життя. Вона оточує
нас у будівлях наших міст і виража-
ється через природні ландшафти та
місця археологічних розкопок. Це не
тільки література, мистецтво та предмети, але і ремесла, які ми вивчаємо, історії, які ми розповідаємо, їжа, яку ми їмо і фільми, що ми дивимося.
В Україні, як виявилося, міжнародно визнаних пам'яток не так вже й багато. 1975 року вступила в дію Конвенція із охорони всесвітньої спадщини, відповідно до якої був створений Список об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Потрапити до цього списку означає отримати додаткові гарантії збереження та цілісності, підвищення престижу території та установ, які нею керують, а також пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки пам'ятки природи і культури. Україну часто називають культурним центром і житницею Європи. Українських пам'яток культури та природи у списку Світової спадщини ЮНЕСКО усього 8:
-
Київ: собор святої Софії та прилеглі чернечі будівлі, Києво-Печерська лавра.
-
Львів — ансамбль історичного центру.
-
Геодезична дуга Струве.
-
Дерев'яні церкви карпатського регіону в Польщі та Україні.
-
Первісні букові ліси Карпат та інших регіонів Європи.
-
Резиденція митрополитів Буковини та Далмації.
-
Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його хора.
-
Історичний центр Одеси.
Українська художня культура впродовж століть титанічними зусиллями виборювала право на становлення та збереження власної національної ідентичності. Втім, сьогодні українські міста, зокрема й ті, де зберігаються найдавніші взірці художньої культури ХІІ–ХVІІІ ст., зазнають масованих обстрілів з боку російської армії й опинилися перед загрозою знищення.
Бібліотека ВПУ №7 презентує літературно-художній вернісаж «Культурна спадщина України». На експозиції представлено книги про культурні об’єкти України, що перебувають під захистом ЮНЕСКО.
«БЕЗПЕКА. ПРАЦЯ. ОХОРОНА»
виставка-рекомендація
(до Всесвітнього дня охорони праці
та Дня охорони праці в Україні)
Щорічно 28 квітня у понад 100 країнах світу з метою привернення
уваги суспільства та влади до проблеми безпеки людини на робочому
місці відзначають Всесвітній день охорони праці. Вперше День вшану-
вання пам’яті працівників, які загинули на роботі, був організований
американськими та канадськими робітниками у 1989 році.
Офіційно Всесвітній день охорони праці відзначають з 2003 року.
Починаючи з 2006 року в Україні також відзначають День охорони
праці.
З нагоди цього дня у ВПУ №7 проводяться відповідні заходи.
Їх мета – привернути увагу здобувачів освіти та працівників
до питань охорони праці та запобігання нещасним випадкам на
робочому місці.
Бібліотека активно долучилася до проведення заходів щодо
Всесвітнього дня охорони праці. Так, у бібліотеці презентовано
виставку-рекомендацію – «Безпека. Праця. Охорона».
До уваги користувачів представлено правову, довідкову та
учбову літературу з охорони праці та безпеки життєдіяльності.
«Таємниця жіночого імені»
виставка-елегія
(до Міжнародного жіночого дня)
«Я просто жінка. Грішна і свята,
слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
якій потрібне щастя, а не слава»
(Софія Кримовська)
«Так, у жінці, як у книзі, мудрість є.
Зрозуміти здатний сенс її великий
лише грамотний. І не сердись на кни-
гу, якщо, неук, не зміг її прочитати» –
так писав видатний перський поет
Омар Хаям.
Чарівна, загадкова, талановита, ди-
вовижна… Жінка у всі часи була тією
могутньою рушійною силою, яка нади-
хала чоловіків. Заради неї володарі
розпочинали війни, а митці створюва-
ли вічні шедеври. Заради неї здійснюють найбожевільніші вчинки та подвиги. Анна Ярославна, княгиня Ольга, Марія Стюарт, Софія Шептицька, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Коко Шанель, Інга Арвад – усі вони мали величезне значення для світової історії та культури. У фондах бібліотеки ВПУ № 7 можна знайти безліч романів, повістей, біографій, історичних досліджень, у назві яких є ім’я Жінки, чарівної та незбагненної.
Видатна українська письменниця Ліна Костенко так писала про красу й силу Жінки:
«Промінь сонця запалить ранкову росу, –
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.
Ніжний погляд і довга русява коса
Та смаглявого личка привабна родзинка...
І, хоч кажуть, що світ порятує краса.
Та врятує його тільки жінка».
З нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня бібліотекарі підготували виставку-елегію «Таємниця жіночого імені».
Запрошуємо до перегляду!
ЦИКЛ «ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ»
ЮВІЛЯРИ БЕРЕЗНЯ 2024 РОКУ
«Провидче слово Кобзаря»
(до 210-річчя від дня народження Тараса Шевченка (1814-1861),
українського поета, художника, мислителя)
Щороку в Україні відзначають Шевченківські дні 9 і 10 березня, які припадають на роковини народження та смерті Тараса Шевченка. Його ім’я стало символом України. Його називають провісником нового життя, народним пророком, титаном духу, який уболівав за долю рідного народу. Він залишив нащадкам духовний заповіт, що передається із покоління у покоління, від роду до роду. Духовну велич та красу українського слова письменник підніс на найвищу височінь. Тарас Шевченко був, є і навіки залишиться найголовнішою особистістю у становленні нашої держави.
Шевченків «Кобзар» для українців – те саме, що й Біблія. Його загортали у вишитий рушник та зберігали біля образів як святиню. Політв’язні царату, дисиденти, шістдесятники… Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах, на засланні, на чужині, у еміграції. Був на Майдані та у окопах війн, у руїнах Донецького аеропорту з нескореними кіборгами, з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях.
Шевченкове пророче слово звучить із вуст наших воїнів, волонтерів, письменників, парламентарів, дипломатів, студентів, усіх тих, хто у своїх серцях плекає любов до рідного українського слова та з вірою до України, наближає нашу перемогу. У такий важкий та історично важливий момент, коли українці показали усьому світові свою єдність, щомиті утверджуючи свободу та незалежність, неухильно крокуючи до європейського майбутнього України, пам’ятаймо Шевченкові слова:
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
На війні сила слова українського генія Тараса Шевченка, Кобзаря, звучить по-особливому, стократністю вибуху небаченої зброї. Зброї, яка на службі нації була і є непереможною. Уже не одне покоління українців, понад півтори сотні років, Шевченкове слово надихає, мобілізує на життя, боротьбу та перемогу, не даючи забутися, зневіритися, упасти, піти у забуття цілому народу.
З нагоди відзначення 210-річниці славетного Кобзаря у читальній залі бібліотеки розміщено книжкову виставку «Провидче слово Кобзаря».
Сьогодні поезії Тараса Шевченка підтримують вільний дух і незламну волю українського народу у боротьбі з російським окупантом. Боротьба проти загарбника триває. Стоїмо за Україну, за наші мрії, за мову, за наше майбутнє!
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі», – таким є Шевченкове Слово через століття.
Віримо у ЗСУ, підтримуємо вільний дух та незламну волю українського народу!
«Людина. Політик. Легенда.»
(до 385-річчя від дня народження Івана Мазепи (1639-1709),
українського державного та політичного діяча, гетьмана)
Обличчя історії України формують особистості. Це ті видатні історичні постаті, які залишили свій важли-вий внесок в історії та стали гордістю України. Серед них – постать Івана Мазепи – мудрого та обачного політика, геніального стратега, гетьмана Війська Запорозького, мецената та високоосвіченої людини, що свого часу мав одну велику мету – досягнути єдності та незалежності для України.
Гетьман є найбільш відомим у Європі та Америці представником України, що став героєм для українських патріотів та князем Священної Римської Імперії. Він незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22-х років.
Навколо постаті Івана Мазепи завжди точилося безліч суперечок. Дехто вважає його героєм, дехто – зрадником. Але найвагомішим аргументом є історичні факти, які говорять самі за себе. Іван Мазепа спробував відновити боротьбу за самостійну державу, саме тому його вагоме значення в історії України неможливо спростувати та піддати сумнівам, адже історичні факти залишаються фактами, висвітлюючи та доносячи до нас усю позитивну спрямованість намірів гетьмана щодо позиції України.
У бібліотеці створено книжкову виставку «Людина. Політик. Легенда.», на якій представлена література про життя та діяльність видатного діяча, описано його політичну програму, діяльність на посаді гетьмана як адміністратора, господарника, полководця, мецената, покровителя Церкви.
Перед відвідувачами книжкової виставки постає істинний Мазепа – великий шанувальник мистецтва, науки, шкільництва, меценат, прихильник релігії, засновник державних закладів, борець за державність.
Тож запрошуємо усіх завітати до бібліотеки та долучитися до перегляду книжкової виставки.
«Сучасний прозаїк історичного минулого»
(до 95-річчя від дня народження Юрія Мушкетика (1929-2019),
українського письменника, Героя України)
«Слова – це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти.
Слова, сказані й не сказані ще ніким, живуть у душі народу»
(Юрій Мушкетик)
Юрій Мушкетик належить до невеликої когорти найпопулярніших сучасних прозаїків старшого покоління. Кожен значний твір знаного письменника – то міцний сплав розкутої уяви й великої дослідницької роботи.
За 30 років творчої діяльності прозаїк опублікував більше десяти романів, низку повістей та збірок оповідань, кілька п'єс, які відображають історичний розвиток держави та роль особистості у ньому. Автор створив чимало глибоких образів, продовжуючи пошуки нових форм та засобів вираження важливих проблем сучасності.
20 березня 2009 р. Юрій Мушкетик отримав звання Героя України.
До 95-річчя від дня народження Ю. М. Мушкетика, українського прозаїка, Героя України у бібліотеці підготовлено книжкову виставку «Сучасний прозаїк історичного минулого». Виставка містить найвідоміші твори автора, а також літературу про його життя та творчість.
Запрошуємо вас завітати до нашої бібліотеки та поринути у літературні світи великого майстра!
«Майдан стогнав. А сотня в небо йшла,
один за одним наче янголята»
виставка-спомин
(до Дня Героїв Небесної Сотні)
20 лютого стало для нас назавжди пам’ятним днем. День Героїв Небесної Сотні – це вшанування відважних воїнів, які своїми щирими прагненнями до кращого майбутнього, силою духу, незламним патріотизмом і ціною власного життя змінили хід історії нашої держави.
Нам випало бути свідками подій драматичних і надзвичайно болючих, таких, що увійдуть до підручників історії та будуть визначати наше майбутнє. Події ці творилися звичайними людьми – нашими сучасниками. Вони виконали те, про що кажуть нам рядки гімну – своє тіло і своє життя вони віддали за нашу свободу. Небесна Сотня – це 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України.
Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона з’явилася під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21–22 лютого 2014 року. 21 лютого датовані вірші поетес Людмили Максимлюк і Тетяни Домашенко, у яких використано словосполучення «Небесна Сотня». Наступного дня про Героїв Небесної Сотні вже говорили зі сцени Майдану та писали на інтернет-ресурсах. На Урядовому порталі згадка про Героїв Небесної Сотні з’явилася 28 лютого 2014 року.
Виставка-спомин «Майдан стогнав. А сотня в небо йшла, один за одним наче янголята» присвячується подіям, які відбувалися на Майдані з 18 по 20 лютого 2014 р., та героям Революції Гідності.
«Ціна чужої війни»
книжкова виставка
(до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав)
15 лютого в Україні День вшанування учасників
бойових дій на території інших держав, встановле-
ний згідно з Указом Президента від 11 лютого
2004 року.
Ця дата вибрана не випадково: 15 лютого 1989
року останній солдат перетнув афгансько-узбець-
кий кордон біля містечка Термез. Через горнило
тієї війни пройшли 160 тисяч українців, 12 тисяч з
них отримали поранення, контузії, були скалічені,
а 3360 – не повернулися до своїх домівок.
Окрім афганської, за часів СРСР, українські вій-
ськові брали участь і у інших локальних війнах та
збройних конфліктах на території 16 іноземних,
Індія, Бангладеш, Єгипет, Сирія, Лівія, Ірак, Пів-
нічний і Південний Ємен, Ангола, Мозамбік, Ефі-
опія, Алжир, Сомалі, Зімбабве, Руанда, Чад, Гві-
нея-Бісау, Куба, Нікарагуа, Чилі, Перу — цей пере-
лік можна продовжувати і продовжувати.
У бібліотеці оформлена книжкова виставка
«Ціна чужої війни», де користувачі мають мож-
ливість ознайомитися з літературою, у матеріалах якої держав. Правда, тоді це називалося «наданням допомоги поневоленим імперіалізмом народам» чи «виконанням інтернаціонального обов’язку». Корея, В’єтнам, Лаос, Камбоджа висвітлюються вищезгадані події.
«Крути: день перед вічністю»
книжкова виставка
(до Дня пам’яті Героїв Крут)
29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами. Він став для українського народу символом героїзму та самопожертви молодого покоління у боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України як успішно боротися проти численного ворога.
Тоді українські вояки й добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ. У той час у Берес-ті тривали переговори між Українською Народною Республікою та країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією) щодо мирного договору. 9 лютого 1918 року його підписали. Цей документ визнав незалежність Української Народної Республіки та став підставою для надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії.
Проголошення 22 січня 1918 року незалежності Української Народної Республіки й перше у ХХ столітті її офіційне визнання утвердило на політичній карті світу нашу державу. Хоч вона проіснувала три роки, але був час безперервної боротьби за її збереження. І тоді – понад 100 років тому, й тепер – ворог той самий. Нинішні захисники України завершують справу крутянців.
Попри те, що за 100 років не змінився ні ворог, ні його методи війни, ми маємо реальний шанс завершити цю боротьбу. Бо наше суспільство зробило свій вибір на користь вільного демократичного розвитку власної держави.
На книжковій виставці «Крути: день перед вічністю» представлені книги, фотоальбоми та журнал-и, які розповідають про тогочасні події.
Корисні інтернет-посилання:
вою»: інтерв’ю з професором Володимиром
«Голокост: душа розіп’ята на хресті»
книжкова виставка-пам’ять
(до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту)
27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Німеччина відзначає цей день лише з 1996 року, в Ізраїлі вшанування почалося набагато раніше, але проводиться в інший день.
У листопаді 2005 року Генеральна Асамблея ООН резолюцією 60/7 проголосила 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту. 27 січня 2006 року, у перший Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту, генеральний секретар ООН Кофі Аннан сказав: «Унікальну трагедію Голокосту неможливо виправити. Спомин про нього має зберігатися з соромом і жахом доти, доки триватиме людська пам'ять».
Чому 27 січня?
27 січня 1945 року радянська Червона армія звільнила нацистський концентраційний табір смерті «Ауш-віц-Біркенау». Солдати знайшли у ньому небагатьох вцілілих, залишки газових камер, тіла вбитих та попіл, залишений після спалення тіл. Лише у «Аушвіці» було вбито близько 1,1 мільйона людей, близько 90 % з яких були євреями. «Аушвіц» був лише одним із численних місць масових вбивств нацистською Німеччиною у Європі.
До завершення Другої світової війни загинули понад шість мільйонів євреїв, а також сотні тисяч сінті та ромів, людей із обмеженими можливостями, політичних опонентів нацистів, людей, переслідуваних як гомосексуали або як злочинці чи «асоціальні елементи», примусових робітників, військовополонених, свідків Єгови та інших, хто став мішенню нацистського терору.
Міжнародний термін «Голокост» походить із грецької мови та означає «повністю спалений». У Ізраїлі Голокост називають «Шоа», що у перекладі означає «катастрофа». Це національний день пам'яті, який зазвичай припадає на квітень. Протягом двох хвилин по всій країні виють сирени та зупиняється весь транспорт. Цей день припадає на місяць нісан за єврейським календарем. Саме у квітні 1943 року розпочалося повстання у Варшавському гетто. За єврейською традицією, День пам'яті починається ще напередодні ввечері. Під час пам'ятних церемоній запалюють шість факелів, що символізують шість мільйонів вбитих євреїв.
У читальній залі бібліотеки розміщена виставка-пам’ять «Голокост: душа розіп’ята на хресті», яка містить добірку сучасної художньої, наукової та періодичної літератури із фонду бібліотеки, що висвітлюють трагічні сторінки історії.
Неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання організаторів і виконавців подібних злочинів сьогодні. Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту – нагода ще раз замислитися над цим.
Цикл «Великі українці»
ювіляри січня 2024 року
«Творець державного гімну»
(до 185-річчя від дня народження Павла Чубинського (1839-1884),
українського поета, етнографа, фольклориста, перекладача, економіста, статиста, громадського діяча, автора слів Державного Гімну України)
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
(Павло Чубинський)
Павло Платонович Чубинський народився 15 січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя у небагатій дворянській сім’ї. Після закінчення Другої київської гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту, дістав ступінь кандидата юридичних наук. Будучи студентом, Чубинський приєднався до петербурзької української громади.
Після закінчення університету П.Чубинський повернувся в Україну. З юності він захопився вивченням народного побуту, звичаїв, фольклору, обожнював поезію Шевченка, почав писати вірші та записувати народні пісні.
Створення українського гімну бере початок із осені 1862 року, коли на одній із вечірок у Павла Чубинсько-го сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню. Чубинському пісня дуже сподобалася, і він написав текст пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків сталося дуже швидко. Михайло Вербицький, знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього.
Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним із державних гімнів УНР та ЗУНР.
«Ще не вмерла Україна» Чубинського та Вербицького наряду з «Вічним революціонером» Франка та Лисенка, у виконанні хору Стеценка, лунали під час проголошення Акту Злуки.
У 1939 році «Ще не вмерла Україна» став гімном Карпатської України, національним гімном українського народу, а через багато років – Державним Гімном України.
До 185-річчя від дня народження П. Чубинського у бібліотеці підготовлено книжкову виставку «Творець державного гімну». До уваги користувачів пропонується добірка творів Павла Платоновича Чубинського, книжки та статті про його життя татворчість і багато іншої цікавої літератури про нього із фонду бібліотеки та інтернет ресурсів.
«Майстер поетичної прози»
(до 145-річчя від дня народження Степана Васильченка (1879-1932),
українського письменника)
До 145-річчя від дня народження Степана Васильовича Васильченка, українського письменника, журналіс-та у приміщенні бібліотеки представлено книжкову виставку «Майстер поетичної прози».
Степан Васильченко (справжнє прізвище Панасенко) народився 8 січня 1879 року в родині безземельного селянина-шевця. Велика родина жила дружньо. У сім'ї любили книги, народні пісні й думи. Дитячі враження згодом стали джерелом його художньої творчості. Батько намагався дати дітям освіту. Степан навчався в учительській семінарії.
Васильченко усе життя прагнув служити народові, був вільнолюбивим. Тому доля підготувала йому арешт і запроторення до тюрьми.
Творчість Васильченка – одне з яскравих самобутніх явищ в українській літературі. Своїми оповіданнями, новелами, етюдами, повістями, а також драмами, комедіями, водевілями він зробив вагомий внесок у розвиток реалістичної прози та драматургії. Основні сюжети, до яких звертався письменник у своїй творчості – життя простих людей, українських селян, дітей та юнацтва, вчительської інтелігенції. Подекуди сумні й трагічні, вони все ж, здебільшого, просякнуті оптимізмом і навіть гумором, вірою у краще життя та в непереборну здатність співвітчизників долати будь-які перешкоди.
«З народних глибин»
(до 190-річчя до дня народження Степана Руданського (1834-1873),
українського поета, перекладача)
«Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!..
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька-дівчинонька…»
Цей пісенний шедевр – безсмертний тужливий заклик закоханого серця, що лине із самісіньких глибин людської душі. Та далеко не всі шанувальники української поезії знають, що автором цих чудових слів є класик української літератури Степан Руданський.
На сьогодні небезпідставно вважається, що творчість С. Руданського недооцінена в історії української культури, літератури й мови. Чого лише варта жанрова різноманітність митця – балади, ліричні поезії, поеми, пісні, приказки, байки, небилиці, співи, український дивоспів «Чумак», переклади (перекладав епічні твори світової літератури – «Іліаду» Гомера, «Енеїду» Вергілія, «Слово о полку Ігоревім», «Війну Жаб з Мишами», «Сни» Гейне та інше).
Степан Васильович Руданський – талановитий український поет-класик, фольклорист, перекладач, громадський діяч, здібний лікар прийшов у цей світ 6 січня 1834 р. у родині священика в селі Хомутинці на Поділлі. Після навчання у Шаргородській бурсі і Подільській семінарії, за волею батька мав продовжити науку у Богословській академії у Петербурзі, але пішов йому наперекір і вступив до Медико-хірургічної академії. Після завершення навчання у 1861 р. Руданський переїздить до Ялти, де завдяки йому було відкрито медичну бібліотеку і метеорологічний пункт, впорядковано міський ринок, а також організовано мережу фельдшерських пунктів на півострові.
На жаль, за життя поет так і не побачив повного видання своїх творів, головним чином друкувалися окремі співомовки у тогочасній періодиці. Перше книжне видання у 1880 р., що складалося з 28 творів, здійснила Олена Пчілка, не без впливу свого брата – Михайла Драгоманова, який підтримував зв’язки з митцем.
До уваги користувачів бібліотеки книжкова виставка «З народних глибин», де представлена література, автором якої є Степан Руданський, та інформація із інтернет-ресурсів про нього.
Для пошуку інших творів Степана Руданського пропонуємо скористатися електронними ресурсами інших бібліотек.
Цикл «Великі українці»
ювіляри грудня 2023 року
«Співець українського відродження»
(до 145-річчя від дня народження Олександра Олеся (1878-1944),
українського письменника, поета, драматурга)
Олександр Олесь – український письменник, поет, драматург, який став символом цілого періоду в історії України початку ХХ століття. Його віршами говорило відродження української нації.
Знайомство з творчістю письменника – це справжнє відкриття, доторк до сокровенного.
Ще за життя Олеся називали королем української лірики, а поетичні збірки вважали одним з найцінніших подарунків. Уже перша збірка його віршів «З журбою радість обнялась», яка вийшла друком у 1907 році, показала, що з’явився самобутній український поет, який розірвав піввіковий період наслідування великому Кобзареві. «Україна отримала лірика, якого очікувала ще з часів Тараса Шевченка», – писав Михайло Грушевський.
Збірки творів Олександра Олеся на початку ХХ століття були обов’язковим елементом у будинках інтелігентів. Виступи поета незмінно збирали повні зали слухачів. Його поезія – світла, сповнена мелодійності, допомогла нації зберегти себе.
Для України Олесь був одним із пророків, які тонко відчувають свою країну. Читаючи вірші Олеся, сучасники навряд чи можна повірити в те, що написані вони були за багато років до подій Революції гідності. Він написав і про відродження країни, і про дивовижне відновлення потенціалу армії. Поет навіть передбачав горезвісну європейську «стурбованість», щодо останніх подій в Україні, написавши вірш «Європа мовчала».
Творчість Олеся припала на стик двох епох. Його лірика зберігає актуальність і зараз. Як приклад – гімни українським воїнам УНР, а потім ОУН-УПА.
Книжкова виставка представляє зібрання творів, збірники різних років видання та окремі твори письменника.
«Талант, що прагнув до зірок»
(до 130-річчя від дня народження Миколи Хвильового (1893–1933),
українського поета, прозаїка, публіциста, критика)
Ім’я Миколи Хвильового одне із найпомітніших серед блискучих талантів, які започаткували нову українську літературу.
Письменник був активним учасником великої літературної дискусії 1925-1928 років в Україні, – серед тих, хто обстоював ідею зв’язку України з Європою і закликав позбутися психологічної залежності від Москви. Хвильовий боровся проти нігілістичного ставлення до української культури, наголошуючи на важливості спільного вибору бути українцями. За все це сталінська цензура надовго викреслила письменника з історії літератури. Його твори були вилучені з читацького вжитку, а ім’я письменника було забороненим. Лише у 90-х роках твори Миколи Хвильового знову стали популярними, а його памфлети про місце України в Європі – актуальні й зараз.
Своє життя Хвильовий назвав «шляхом безумної подорожі». Справді, складається враження, що цій людині судилося пройти усіма колами пекла, а до раю так і не потрапити...
Мрії про побудову нового суспільства, героїка й романтика боротьби за високі ідеали у житті та у лі-тературі повністю захопили митця. Для Миколи Хвильового життя і творчість були тотожними поняттями. Неможливість творити означала неможливість жити. Хвильовий обрав своїм життєвим кредом слова: «Хай живе дух неспокою».
До уваги користувачів пропонуються твори письменника, матеріали про його життя і творчість. На ви-ставці представлені документи і публікації із фондів бібліотеки.
«Фатальна жінка української літератури»
(до 190-річчя від дня народження Марка Вовчка (1833-1907),
української письменниці, етнографа)
Марко Вовчок – видатна українська письменниця другої половини XIX століття. Одна з перших жінок-письменниць в українській літературі, спадкоємниця Т. Шевченка, який називав її своєю «донею». Вона продовжувала й розвивала традиції Тараса Шевченка в українській літературі. Теми її сюжетів, прототипи героїв, гарна українська мова – усе від глибокого знання життя народу й фольклору.
За тематикою творчість Марка Вовчка дуже різноманітна: життя дітей, кохання юних, побут дорослих, сите й тупе існування міщанства, фальш ченців, паразитичне існування дворян. У своїх творах письменниця порушувала основне питання того часу – боротьба проти кріпацтва. Теми, сюжети творів, прототипи героїв Марко Вовчок брала з життя народу, яке добре знала, а також вона черпала наснагу для своєї творчості і із фольклорних джерел.
Марко Вовчок прославила українську літературу на увесь світ, ставши одним з найавторитетніших письменників Європи, оскільки її твори ще за життя були перекладені багатьма європейськими мовами (чеською, болгарською, сербською, польською, словенською, італійською, французькою, німецькою, англійською та ін.) та отримали величезну популярність. Вона написала понад сто оригінальних творів і стільки ж перекладів.
Книжкова виставка містить матеріали про життя і творчість письменниці, її твори, біографічний матеріал.
«Борис Грінченко: з любов’ю до України»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 160-річчя від дня народження Бориса Грінченка (1863-1910),
українського письменника, педагога, лексикографа, літературознавця, етнографа, історика, публіциста, громадсько-культурного діяча)
Дев'ятого грудня минає 160 років від дня народження Бориса Грінченка – письменника, укладача словника української мови, борця за українську незалежність та самобутність.
Б. Грінченко жив і працював у XIX столітті, але його діяльність і творча спадщина, як ніколи, актуальні сьогодні.
Народившись у рік заборони української мови, Борис Дмитрович Грінченко увійшов в історію, літературу, культуру України як оборонець усього національного. Промовистим був один із його літературних псевдонімів – «Вартовий». Той, що стоїть на сторожі, оберігає, охороняє.
Ще за життя, зважаючи на енциклопедичну обізнаність та плідну працю у різних галузях українознавства, Бориса Дмитровича називали східним Франком. І якщо Франко – Великий Каменяр, то Грінченко – Великий Просвітитель: те, що створено ним за роки життя, склало б півсотні томів. Домінанта життя Б. Грінченка, це велика мета – вирвати українців із безпросвітної темряви, підняти народ до рівня освічених народів.
Книжкова виставка-колаж включає найвідоміші твори автора, повісті, оповідання, поезії, , а також праці науковців, які досліджували життєвий та творчий шлях письменника.
«Чорна сповідь моєї Вітчизни»
виставка-реквієм
(до 90-тих роковин Дня пам’яті жертв голодоморів)
Серед багатьох болючих сторінок історії українського народу тема голодоморів залишається однією з найскладніших та найдраматичніших.
Правда про Голодомор перебувала під суворою забороною розголошення. І лише після отримання Україною незалежності тема Голодомору повертається до пам’яті народу, стає його болем, реквіємом і одночасно символом незнищенності нації. У 2006 році Верховна Рада України ухвалила закон про визнання Голодомору геноцидом Українського народу.
Щороку у четверту суботу листопада Україна та світ згадують мільйони жертв, які померли від штучного Голодного Мору!
До 90-х роковин цієї трагедії у читальній залі організовано книжкову виставку-реквієм «Чорна сповідь моєї Вітчизни».
Інформативне наповнення виставки містить видання книг, у яких закарбовані спогади очевидців, свідче-ння у документах та дослідження істориків, які переконливо розкривають причини, перебіг, масштаби та наслідки страшної катастрофи українського народу 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Крім документальних та публіцистичних матеріалів, на книжковій виставці представлені художні твори, присвячені темі голодоморів в Україні.
Хай кожен із нас запалить свічку пам’яті в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.
Україна пам’ятає, світ визнає!
«Глибокий знавець людської душі»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 160-річчя від дня народження Ольги Кобилянської (1863-1942), української письменниці-модерністки)
«Усі мої думки тобі, народе вільний,
і пісня серця, музика душі тобі!»
Ольга Кобилянська
27 листопада минає 160 років від дня
народження української письменниці
Ольги Кобилянської, яскравої та
самобутньої жінки зі складною долею.
Та при всьому тому вона залишалася
справжньою жінкою: цікавилася но-
винками моди, мала вишуканий смак
і до глибокої старості зберегла струнку
постать.
Ольга Юліанівна – взірець незламно-
го характеру, твердості духу та всебіч-
ного таланту. Недаремно про неї каза-
ли: «Ясна зірка Буковини», «Орлиця
гір зелених Буковини», «Співець народ-
ної долі», «Буковинська орлиця».
Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної белетристики назавжди. Хто б міг подумати, що вона, людина з європейським мисленням, закінчила лише чотири класи народної школи, а свій рівень знань досягла самоосвітою. Захоплювалася творами із соціології, політології та філософськими трактатами. Шукала себе у музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала та грала у театрі. Хотіла навіть стати професійною акторкою, але віддала перевагу літературі. І не помилилася, бо збагатила рідну та світову класику шедеврами. Її творча спадщина велика і різноманітна: поезія в прозі, новели, оповідання, повісті й романи.
Минуло майже століття, але Ольгу Кобилянську, її творчу спадщину аналогічно сприймають і сучасні читачі, бо її життєвий вибір резонує із нинішньою дійсністю. У ХХІ столітті Ольга Кобилянська гарантовано була б однією із тих особистостей, яких бажано та престижно запрошувати на резонансні теле - та радіо шоу, літературно-мистецькі акції, диспути, дискусії. Вона була б у центрі уваги під час науково-практичних конференцій із питань філософії, психології, культури та довкілля. Із нею було б цікаво розмовляти про мораль, етику, естетику, релігію, театр, кіно, живопис, літературу, про митця, про становище й роль у суспільстві чоловіків та жінок, про батьків та дітей, про матеріальне і духовне, національне та інтернаціональне, про народ і його провідників.
«Світлий геній українського слова»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 245-річчя від дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка (1778-1843), українського прозаїка, драматурга, журналіста,
літературного критика та культурно-громадського діяча)
Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – перший український прозаїк, один із видатних письменників дошевченківського періоду, основоположник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії у класичній українській літературі. Його творча спадщина заслужено користується широкою популярністю.
Якщо «Енеїда» Котляревського показала, що українська мова ідеально підходить для написання літературних творів, то Григорій Квітка-Основ’яненко першим створив повноцінний жанр епічної прози, змусивши світ зачитуватися нею, перекладати його повісті, водевілі та історичні розповіді про Україну десятками мов світу.
Він автор перших серйозних художніх творів, написаних літературною українською мовою. Своєю творчіс-тю Квітка-Основ’яненко змусив замовкнути останніх скептиків у середовищі інтелігенції російської імперії, які до цього часу вважали українську «народну» мову непридатною для повномасштабної літературної творчості.
Так, завдяки Григорію Квітці-Основ’яненку українська нація отримала повноцінну літературну прозу, а через десятиліття – поезію Тараса Шевченка, що створило фундамент класичної української літератури, на якому згодом виросли твори Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського та ін.
До 245-річчя від дня народження Г.Ф. Квітки-Основ’яненка бібліотекарі підготували книжкову виставку-колаж «Світлий геній українського слова».
«Знавець душі народної»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 185-річчя від дня народження Івана Нечуя-Левицького (1838-1918), українського письменника, прозаїка, перекладача)
Іван Семенович Нечуй-Левицький – один із найяскравіших
талантів української літератури, визначний майстер слова,
творець живого та вічного мистецтва.
За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав
понад п’ятдесят творів. Серед них – короткі оповідання й епічні
повісті, комедії та історичні драми, художньо-етнографічні
праці, науково-популярні нариси, літературно-критичні та
мовознавчі статті, театральні рецензії.
Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила національну
культуру, сприяла подальшому розвиткові літературного
процесу в Україні. Він одним із перших серед українських
письменників відійшов від традиційної селянської тематики
і змалював майже всі верстви населення тогочасної України.
Зі сторінок його повістей та оповідань постали жахливі картини
життя заробітчан, трагічна доля московок, розгнівані постаті
народних месників, безпросвітна темрява пореформеного села.
Творчий доробок Нечуя-Левицького – взірець високої
майстерності, новий крок у розвитку критичного реалізму,
нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх
творів. Він назавжди залишився з народом, а його кращі твори
поповнили золотий фонд класичної спадщини української та
світової літератури.
Панас Мирний порівнював його із великим музикою, що «на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає думку та серце».
Запрошуємо детальніше ознайомитися із творчістю відомого письменника, переглянувши книжкову виставку-колаж.
«Альбер Камю – письменник та філософ»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 110-річчя від дня народження Альбера Камю (1913-1960),
французького романіста, філософа, публіциста,
лауреата Нобелівської премії з літератури)
«Єдине, що мені важливо, бути людиною»
А. Камю
Відомий французький письменник, філософ, публіцист та лауреат Нобелівської премії, що зробив неймовірний вплив на розвиток екзистенціалізму.
Невелика за обсягом творча спадщина Альбера Камю створювалась переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на спосіб їх висвітлення. Для його творчості характерне поєднання власне белетристики із філософськими роздумами.
Письменницька доля Камю складалася щасливо, тобто його творчість досить швидко знайшла розуміння у сучасників, спершу на батьківщині, а потім і далеко за її межами.
Письменнику судилося стати одним з «духовних лідерів» покоління. Він був затятим прихильником гуманізму, при цьому відкидав насильницькі методи боротьби із несправедливістю, оскільки цей шлях тільки примножує її.
Для істориків літератури цей автор - один з найважливіших письменників минулого століття. Сучасні чита-чі у відгуках про книги Альбера Камю відзначають, що найцікавіше у них приховано між рядків - у кожному творі автор говорить набагато більше, ніж пише прямим текстом. Кожна деталь ретельно продумана, має своє значення та відіграє певну роль. Автор захоплює і бентежить, засмучує і радує. Це один із тих письменників, які змушують задуматися над людським призначенням та основними цінностями.
«Творчі фантазії»
виставка-інсталяція
Творчість людини – явище складне, багатогранне й суперечливе, охоплює чимало сфер її буття. У людини немає благороднішого заняття, яке виправдовувало б її існування на землі, підтверджувало б високе звання людини, давало б їй глибоку й істинну насолоду від ранньої юності до похилої старості, ніж творчість.
Мистецтво та творчість – це культурний фронт нашої держави. Представлені на виставці творчі роботи працівників та здобувачів освіти училища, наповнені оптимізмом та вірою у наше мирне та щасливе майбутнє, у якому обов’язково є можливість творити, самовиражатись та втілювати мрії у життя.
Виставка-інсталяція знайомить із роботами, виконаними у різноманітних техніках: малюнки, ікони, вишиті бісером, оригамі, вишиванки, іграшки-тільди та вироби у різних техніках декупажу.
Всі вони відзначаються високим рівнем майстерності та оригінальністю.
«Вернісаж новинок»
нові надходження до бібліотеки
У рамках благодійної акції від польських
партнерів бібліотка нашого навчального закладу
отримала у подарунок від видавництва «Крок»
(м. Тернопіль) 16 нових видань польських авторів
українською мовою.
Також рекомендуємо книгу Федіра Чужи
«Із племені небайдужих» про наших земляків:
кременчужан-волентерів та громадських діячів
у цей важкий для країни час.
«У Бабинім Яру палають сотні свіч…»
виставка-реквієм
(до Дня пам'яті жертв Бабиного Яру)
Нестерпним болем повен Бабин Яр.
Тисячоліттям тугою волає.
Безсилі тиша тут і календар.
І берегів у пам’яті немає.
(П. Маркіш)
29 вересня Україна і світ відзначають роко- вини від початку масових розстрілів, здійсне-
них гітлерівцями у Бабиному Яру.
Бабин Яр – одна із найтрагічніших сторі-
нок історії України, всесвітньо відоме місце
трагедії, що стало символом Голокосту, де у
роки фашистської окупації України було роз-
стріляно понад 100 тисяч мирних громадян.
Це – місце увічнення пам'яті про жахливі
наслідки Другої світової війни, коли жертва-
ми розстрілів ставали люди за свою етнічну приналежність, а також за політичну або ідеологічну позицію.
Трагедія, що відбулась, увійшла в історію як одна з наймасовіших акцій знищення мирного населення під час Другої світової війни, а Бабин Яр став назавжди символом Катастрофи і єврейського Голокосту у Європі.
У наш час на території пам’ятного місця та поблизу нього встановлено 25 пам’ятників та пам’ятних знаків, які відображають сторінки трагедії Бабиного Яру, облаштовано Алею праведників.
До роковин трагедії у Бабиному Яру у читальній залі бібліотеки ВПУ №7 підготовлено виставку-реквієм «У Бабинім Яру палають сотні свіч…». До уваги користувачів пропонується різноманітна література даної тематики: документальні видання, фотоматеріали, наукові розвідки істориків.
«Великий Добротворець»
книжкова виставка-колаж із циклу «Великі українці»
(до 105-річчя від дня народження Василя Сухомлинського (1918-1970),
українського педагога, публіциста, письменника, поета)
28 вересня 2023 року педагогічна спільнота України та світу відзначає 105 років від дня народження видатного українського педагога, психолога, дослідника і публіциста, письменника, громадського діяча – Василя Олександровича Сухомлинського. Його ідеї, науково-методичні розробки, практичний досвід нині втілюються в освітньо-виховних системах європейських країн, Японії, Америки. «Я ніколи в житті не належав собі», – казав педагог. Адже все своє життя він присвятив педагогічній діяльності, школі, дітям.
Василь Сухомлинський не лише навчав, а й прищеплював кожній дитині найкращі людські якості, виховував доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.
Зірка Василя Олександровича згасла на злеті – на 52 році життя. Він був сповнений задумів, мрій, творчих пошуків. Про це свідчать твори, що побачили світ в 1970-ті роки.
Після 1970 року почався новий етап біографії педагога – «життя після смерті». Це стосується його 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. Спадщина В. О. Сухомлинського розійшлася по всьому світу, живе своїм життям. На початок XXI ст. вийшло 65 його творів тиражем близько 15 млн. примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу.
Василь Олександрович казав: «Людина народжується не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ми по праву можемо сказати, що Сухомлинський залишив по собі яскравий слід, він належить до найвидатніших постатей світової педагогіки. З його ім’ям пов’язане збагачення й піднесення педагогічної науки ХХ ст.
На відзначення цієї дати бібліотека ВПУ №7 підготувала книжкову виставку-колаж із циклу «Великі українці» «Великий Добротворець».
«Видатний майстер французької новели»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 220-річчя від дня народження Проспера Меріме (1803-1870),
французького драматурга, новеліста, романіста)
Для мільйонів читачів у всьому світі Проспер Меріме – передусім класик французької художньої прози, незрівнянний майстер короткого оповідання, який створив справжні шедеври у цьому жанрі («Кармен», «Подвійна помилка», «Взяття редута», «Матео Фальконе» тощо), позначені блискучим психологізмом, глибиною проникнення в найскладніші людські стосунки, гуманізмом думки та бездоганністю стилю. Крім того, видатний письменник у 50-60 роки ХIХ століття був ще й відомим державним діячем, сенатором Французької імперії, особистим другом імператриці Євгенії Монтихо й самого імператора Наполеона III.
Але для українців 220-річчя від дня народження Проспера Меріме, що минає 28 вересня – це й чудова можливість згадати про непересічний внесок цього великого митця в благородну справу зміцнення культурних та духовно-історичних зв’язків між нашою країною та Францією. Насамперед, йдеться про його багаторічні поглиблені студії з української історії, завдяки яким освічений французький читач дістав можливість ознайомитись (дуже часто – уперше!) з минулим нашої землі, з біографіями славетних гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, інших визначних діячів козацької доби. Його українознавчі праці («Українські козаки та їхні останні гетьмани», 1854 р. та «Богдан Хмельницький», 1863 р.) такою мірою привернули увагу французької громадськості до України, що у травні 1869 р. Сенат Імперії ухвалив рішення про впровадження в школах Франції курсу української.
Можна багато писати про заслуги видатного французького письменника, друга Марка Вовчка (він, до речі, переклав її «Козачку» французькою мовою) у справі взаємного духовного зближення українського та французького народів. Але головне, про що варто пам’ятати, – «українські сторінки» творчості Меріме переконливо засвідчують, що наша земля завжди перебувала (і перебуватиме!) саме в європейському єдиному духовному просторі, а не в якому-небудь іншому.
Отже, пропонуємо до перегляду книжкову виставку-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера» «Видатний майстер французької новели», присвячену творчості видатного письменника.
"Україна. Війна в Європі."
постійнодіюча книжкова виставка
Україна сьогодні переживає найбільше випробування у новітній історії – збройну боротьбу за незалежність та територіальну цілісність проти російського агресора.
Сучасна російсько-українська війна триває від 2014 року. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну в лютому 2022 року остаточно зірвало маску з агресивного путінського режиму та відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат України у боротьбі за суверенітет та соборність.
24 лютого 2022 року повномасштабним вторгненням російської армії розпочався новий етап російсько-української війни. Це – народна війна за незалежність та суверенітет України. Це також війна за цивілізаційний вибір: Україна відстоює свою приналежність до європейської цивілізації та водночас – ті засадничі цінності, права та свободи, що лежать у основі Західного світу.
Назви українських міст – Буча, Маріуполь, Харків, Чернігів стали символами новітнього варварства та невмотивованої жорстокості рашистів, змусивши світ по-новому подивитися на політику Кремля. Україна нині стала щитом, який захищає Європу від російської експансії. І водночас без допомоги Європи Україні буде важко здолати агресора.
Постійнодіюча книжкова виставка «Україна. Війна в Європі», організована у читальній залі бібліотеки, розповідає про глибинні передумови сучасного російсько-українського протистояння, про різні аспекти поточної фази російсько-української війни з 2014 року, а також про героїчний спротив українського народу, який тримає Україну в фокусі європейського інтересу.
Корисні тематичні посилання: ресурси та матеріали Інституту національної пам’яті:
-
Інтерактивна карта повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
-
Віртуальний музей російської агресії – перший в Україні інтернет-портал про події та злочини, скоєні під час окупації Російською Федерацією територій України – Криму та частини Донецької та Луганської областей.
-
Інформаційні матеріали до Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
-
Біла книга антитерористичної операції на сході України (2014-1016).
-
7 років збройної агресії Росії проти України. Інфографіка (Міністерство закордонних справ України).
-
Указ Президента України від 23 серпня 2019 року No 621 «Про День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України».
-
Правила ведення мовлення на теле- та радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам’яті, затверджені рішенням Національної ради від 23 серпня 2015 року N 1146.
-
Виставка «Україна. Війна в Європі» – про історичні передумови сучасного російсько-українського протистояння, різні аспекти поточної фази війни, а також героїчний спротив українського народу.
-
Виставка «Кожен із нас – воїн» – про історичну тяглість національного спротиву українців, а також про сучасних захисників України – бійців територіальної оборони.
-
Вулична виставка «Рашизм – це…» розкриває зміст та характерні риси квазіідеології – рашизму: культ «скрєп» і культ вождя, імперський реваншизм і «побєдобєсіє», агресивна пропаганда та ксенофобія, розповідає про злочини, які здійснюють рашисти.
-
Виставка «Комунізм = Рашизм» включає 13 історій українців XX та XXI століть, які постраждали від радянської та сучасної російської влади. Історії проводять паралель між злочинами комунізму та рашизму.
-
Підбірка матеріалів про історичний контекст російсько-української війни. До неї входять – інтерв’ю в межах проєкту «Історичний спротив»; статті: Тімоті Снайдера «Чому перемога України важлива для світу», Ігоря Кромфа «Як путінський режим використовує міф про «Велику Вітчизняну», Віталія Баки «Чому депортація маріупольців – це повторення історії?» та інші.
-
Інфографіка «Чому українці та росіяни історично – не «братні народи». Проєкт 9 банерів. Наприклад, Україна та Росія розвивалися за різних історичних умов, мали впливи різних сусідів; Україна – не «молодший брат»; Україна – європейська країна.
-
Рубрики на сторінках Інституту у соціальних мережах: «Героїчні історії російськоукраїнської війни» (#fightforukraine), «Росія вбиває» (#росія_вбиває), «Росія знищує українську культурну спадщину» (#russiaruinsculture), «Загублене дитинство».
-
Патрони ЗСУ – рубрика на сторінках Інституту у соціальних мережах (фейсбук, інстаграм, телеграм-канал «Історія та пам’ять») під хештегом #ПатрониЗСУ представляє постаті, чиї імена мають у своїх назвах бригади Збройних сил України.
-
Інформаційні матеріали до 5-річчя від початку збройної агресії Російської Федерації проти України та до 5-річчя звільнення від російської окупації міст східної України «Вертаємо своє».
-
Брошура «2014: початок російсько-української війни». Містить два наративні напрями: історичний контекст і передумови російської агресії 2014 року; хронологія початку російськоукраїнської війни, від окупації Криму до підписання Мінської угоди.
-
Освітній проєкт 2020 року «Діалоги про війну» – три 10-хвилинні відеорозмови учениці з ветеранами сучасної російсько-української війни на теми:«Що таке війна?», «Чому Росія прагне захопити Україну?» та «Що таке сучасна російсько-українська війна?», а також методичні рекомендації.
-
Серія короткометражних документальних фільмів «Жінки, які загинули за Україну» – це проєкт Жіночого ветеранського руху.
- Цикл «Нескорені» – три короткі ролики, у яких про воїнів Української повстанської армії розповідають їхні нащадки, котрі нині на передовій боронять Україну від російської агресії.
- «Історії місць війни» – відеофіксація спогадів людей, які пережили окупацію та стали свідками воєнних
злочинів.
- Фільм-реквієм «Імена на стінах».
20. Серія банерів про перший рік війни
21. Видання Інституту національної пам'яті:
- «Воїни Дніпра: цінності, мотивації, смисли»;
- «Дівчата зрізають коси». Книга про жінок на війні;
- «Дівчата зрізають коси» англійською мовою / «Girls cutting their locks»;
- «Волонтери: Сила небайдужих»;
- «Капелани. На службі Богу і Україні»;
- «Люди «сірої зони»: свідки російської анексії Криму 2014 року».
«Смак літа: канікули з книгою»
віртуальна книжкова виставка-рекомендація
Літо – час відпочинку. Літо – це найдивовижніша пора року, тепла і сонячна. Літо буває різним: теплим, п’янким, романтичним, дощовим, карантинним. Цьогорічне – літо війни. Однак, у кожному з випадків воно незабутнє.
Усі люблять літні канікули, адже це час для відпочинку, розваг, подорожей, знайомств. А ще це прекрасна можливість пізнати щось нове, зокрема, за допомогою книг.
Читання стимулює розумову діяльність людини, покращує пам'ять і підвищує творчий потенціал. Книга може надихнути на створення проєктів, ідей або отримання будь-якого іншого цінного досвіду. Читання допомагає розширити словниковий запас і підвищити інтелектуальний рівень.
Що Ви зараз читаєте? Який у Вас улюблений автор? І про що була остання книга, яку Ви прочитали?
Якщо Вам нема чого відповісти на ці питання, якщо вони змушують Вас червоніти, пора міняти ситуацію. Напевно Ви знайдете годинку-другу для релаксу із книгою у руках.
Сьогодні ми запропонуємо Вам підбірку відмінних компаньйонів для літа, з якими ви точно не занудьгує-те. Після знайомства з ними Ви стовідсотково зможете похвалитися своєю ерудицією та знанням книжкових новинок.
Отже, для Вас віртуальна книжкова виставка-рекомендація «Смак літа: канікули з книгою»: http://surl.li/hbkml
ТОЖ СМАКУЙТЕ КАНІКУЛИ З КНИГОЮ!
«Останній гетьман України»
віртуальна книжкова виставка із циклу «Імена в історії»
(до 150-річчя від дня народження Павла Скоропадського (1873-1945),
гетьмана України, українського державного,
політичного і громадського діяча, військовика)
Павла Скоропадського можна назвати однією з найбільш суперечливих постатей в історії України – досі не стихають дискусії щодо оцінок його як політичного й державного діяча.
Останній гетьман України у 1918 році Скоропадський, нащадок старого українського козацько-шляхетсько-го роду, здобув блискучу військову кар'єру. Брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах. А під час революційних подій в Україні у 1917 році делегати з'їзду Вільного козацтва в Чигирині обрали його своїм отаманом. За його правління було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалися освіта, наука, державний апарат.
Йому були чужі соціалістичні ідеї Центральної Ради, першого українського парламенту. А після більшовицького перевороту в Петербурзі він погодився з першими універсалами нової влади про незалежність України.
У лютому-березні 1918 року російські більшовики вдерлися в Україну і на три тижні зайняли Київ. Центральна Рада евакуювалася з міста, і незабаром туди увійшли німецькі війська, за підтримки яких Скоропадський проголосив себе гетьманом України.
За сім з половиною місяців гетьманату в країні встановилася економічна стабільність. За сприяння Скоропадського було відкрито Академію наук, Національний історичний музей, 150 українських шкіл, для яких було видано кілька мільйонів підручників рідною мовою. У грудні 1918 року через політичні розбіжності владу Скоропадського було повалено, сам він змушений був зректися гетьманства і емігрувати. Останні роки жив у Німеччині, де і помер у 1945 році.
Оцінювати гетьмана Скоропадського можна по-різному, але саме своєю неоднозначністю він і цікавий. Лев Троцький називав його українським Бонапартом, генерал Денікін – другим Мазепою. Ким же він був насправді? Відповідь на це питання допоможе знайти віртуальна книжкова виставка із циклу «Імена в історії» «Останній гетьман України», переглянути яку можна за посиланням: http://surl.li/gqkyp
На виставці представлені матеріали з різних джерел, які допоможуть скласти історичний портрет самого неоднозначного гетьмана України П. Скоропадського. Навколо його імені тривалий час точаться дискусії в українській історіографії – від відвертої ідеалізації його діяльності до не менш відвертої критики всіх його політичних кроків. Наша виставка – це спроба об’єктивного висвітлення життя і діяльності Павла Скоропадського як у загальноісторичному контексті, так і в плані пізнання його як особистості.
За допомогою виставки усі охочі можуть ознайомитись з життєписом Великого українця, спогадами самого П. Скоропадського, з історичними документами, науковими розвідками політологів, правознавців, істориків.
«Цар філософів Сходу і Заходу»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 975-річчя від дня народження Омара Хайяма (1048-1131), перського поета, математика, філософа, астронома)
Якщо вийти на вулицю і спитати у перехожих, хто такий Омар Хайям, відповідь, без сумніву, буде: «поет». Дехто відповість: «поет-філософ», а от у XI столітті на його батьківщині, Омара Хайяма передусім знали як видатного вченого-астронома, математика, філософа, лікаря.
«Цар філософів Заходу і Сходу», «найученіший муж століття», «доказ Істини», «знавець грецької науки». Чи не забагато компліментів одній людині? Ні, – якщо її звати Гіяс ад-Дин Абуль-Фатх Омар ібн Ібрахім аль-Хаям Нішапурі, або простіше – Омар Хайям. Європа шанує його як поета, а Схід – як ученого. Син ремісника, що став придворним, був улюбленцем долі. Омар Хаям розробив найкращий у світі (точніший за сучасний!) сонячний календар, очолив одну з найбільших обсерваторій і вивів формулу, через півтисячі років названу «біномом Ньютона». Набагато випередив час Хаям і в поезії. Майже ровесник Ярослава Мудрого, він висловлював думки, суголосні світогляду Відродження. Аж через пів тисячоліття герой трагедії Шекспіра Гамлет назве людину «окрасою всесвіту, взірцем усього сущого». А Хайям заявив про це ще в XI столітті. «Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми? В очах у розуму зіниця й зір – не ми? Це коло всесвіту скидається на перстень, а камінь, що горить ясніш од зір, – це ми».
Протягом усього життя він писав віршовані афоризми (рубаї), в яких висловлював свої потаємні думки про життя, про людину, про його пізнання в жанрах хамрійят і зухдійят. Різнобічність талантів вченого привела до того, що до кінця XIX століття вважалося, що Хайям-поет і Хайям-учений – це різні люди.
Писав Хайям свої рубаї на полях наукових праць. З роками кількість приписуваних Хайямові віршів зросла і до XX століття перевищила 5000. Точно встановити, які з них дійсно належать Хайямові, практично неможливо.
Мабуть, не має такої країни, мовою якої не перекладалися його вірші. Вперше європейці познайомилися з творчістю поета-перса завдяки вільним перекладам Едварда Фіцджеральда у 1859 році. Ще раніше, 1851 року, німецький математик Франц Вепке опублікував у Парижі алгебраїчний трактат «Алгебра Омара Хайяма». До кінця ХІХ століття переклади Фіцджеральда витримали 25 видань Це – феноменальне явище у видавничій практиці минулого століття.
Книжкова виставка-колаж «Цар філософів Сходу і Заходу» познайомить усіх бажаючих із багатоілюстрованими виданнями творів поета, книгами-оповідями про долю Омара Хайяма. Тож запрошуємо поринути у чарівний світ східної поезії.
«Родинний дивосвіт»
фотовернісаж до Дня матері та сім’ї
Одне з найсвітліших свят у році – це День матері та сім’ї . Україна, як і багато країн світу, відзначає його в середині травня. У 2023 році його дата припадає на неділю 14 травня, а День сім’ї – на 15 травня.
Відомо, що ритуали та обряди на вшанування Матері відбува-
лися ще у стародавніх Греції та Азії.
Першими це свято на державному рівні почали відзначати
у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині. Це було після Першої
світової війни.
Українські громади за кордоном уперше відзначили День
Матері 1928 р. з ініціативи «Союзу українок Канади».
Наступного року «союзянки» організували святкування у Львові
й на Тернопіллі. Відбувалися концерти, фестивалі, літературні
вечори. Та 1939 р. червоні «визволителі» заборонили це свято,
і протягом усього радянського панування воно в Україні не
відзначалося.
На початку 1990-х років День Матері повернувся до України,
а від 1999-го відзначається офіційно – у другу неділю травня.
Відбувається це згідно з Указом президента України Про День
матері від 10 травня 1999 року № 489/99.
В Україні травень вважається місяцем Пречистої Діви Марії.
До неї люди звертаються з молитвами про заступництво перед
Господом. Тож для українців та українок День Матері – нагода
і вкотре висловити свої любов і вдячність матусям, і вшанувати свою небесну заступницю.
Варто сказати, що День матері у різних країнах святкують і в інші дні. Однак скрізь мами отримують від своїх дітей квіти, подарунки, тішаться увагою та добрим словом.
Нині для України важкі, трагічні часи. Триває війна з російським агресором. Українські матері втрачають своїх дітей. Залишаючи діток із рідними, самі стають до бою із ворогом. Та ці лихі часи неодмінно минуть. І чудове материнське свято буде сповнене тільки радості, вдячності й тепла.
«Одвічний поклик лебединої зграї»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 100-річчя від дня народження Василя Земляка (1923-1977),
українського прозаїка, кінодраматурга, лауреата Шевченківської премії
Кожен письменник власним життям і талантом творить літопис роду й народу, недарма Т. Шевченко вважав, що його біографія – частка історії усієї Батьківщини. Тож не можна легковажити жодним підвладним тобі словом, бездумно пристосовуватися до вимог і потреб вождів, адже твоє розкішне багаття – для людей і для Всесвіту.
Так міркував і повістяр та романіст Василь Земляк, намагаючись стати володарем одного-єдиного дня, якого йому завжди бракувало, щоб завершити усі задуми. Але він ладен був мчати на чарівному коні, «тільки б не впасти в безодню супокою й неробства». І той стрімкий лет тривав майже п’ятдесят п’ять років.
Свої перші оповідання Василь Земляк опублікував у 1945 році, а у лютому 1957 року його прийняли до Спілки письменників України. Опублікувавши повісті «Гнівний Стратіон» (1960) та «Підполковник Шиманський» (1966) він привертає до себе увагу громадськості. Але справжню славу йому принесли романи – дилогія «Лебедина зграя» (1971) та «Зелені млини» (1976). За ці твори у 1978 році він був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Згодом, у 1980 році за романом «Лебедина зграя» було знято художній фільм «Вавилон-XX». Крім цього, за сценаріями В. Земляка на Київській кіностудії ім. Довженка поставлено фільми «Люди моєї долини» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Дочка Стратіона» (1965).
Герої творів Земляка – воїни, диваки, мрійники, трударі, поети, мудреці, у складних катаклізмах історії гинуть, перемагають, воскресають і навіть залишаються у пам’яті нащадків – живуть тим життям, яке судилося одвічно людині на землі. Письменник прагнув творити так, щоб поєднати минуле з майбутнім, «побачити землю свою у єдності й цілісності великого й малого, у величі загиблих і в буденності живих».
В українській літературі XX ст. порівняно невеликий за обсягом творчий доробок Василя Земляка знайшов належне йому високе місце серед найпомітніших явищ у нашому письменстві.
«Любов’ю окрилений сміх»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 115-річчя від дня народження Степана Олійника (1908-1982),
українського поета-гумориста і сатирика, журналіста
Степан Олійник – відомий український поет, обдарування і талант якого на повну силу виявився у гуморі та сатирі. Він майже чотири десятиліття віддав праці в літературі і понад п'ять десятиріч – журналістиці. Боровся за ствердження добра і правди, чесності й благородства. Без його творчого доробку неможливо уявити українську літературу.
Будучи у житті людиною сумирною, надзвичайно лагідною, сатирик-гуморист, одначе, виявляв свій бійцівський, далеко не мирний характер у розвінчуванні бюрократів, зарозумілих чиновників, крадіїв, губителів природи, черствих і байдужих людей.
Важко знайти іншого подібного Майстра, такого щедрого на художні відкриття, на цікаві деталі в зображенні негативних типів. Неспроста ж бо тодішня критика відзначала, що в українській сатиричній пореволюційній літературі Степан Олійник займає другий рядок після Остапа Вишні. А сам Вишня вже за перші книжки, одну з яких – «Наші знайомі» було удостоєно Державної премії колишнього Союзу, називав свого молодшого талановитого колегу одним із найбойовитіших літературних солдатів. До речі, Степан Олійник, як сам не раз зізнавався, виростав на Вишневих усмішках. Великий вплив мало на нього близьке знайомство з Володимиром Сосюрою, Іваном Микитенком, іншими майстрами рідного слова.
Сатира Олійника характерна тим, що поет ніколи не ставив собі за мету тільки викривати, бачити погане. З чутливістю друга, який поспішає прийти на допомогу, він прагне виручити товариша з біди, вивести його з небезпечної, згубної стежки… Сміху Олійникового боялися, а самого його любили. Він завжди був у гущі мас, ближче до народу.
Оте «ближче до народу» стало визначальним у житті письменника. Він був однаково уважний і до мініст-ра, і до людини без звань та титулів. Для нього не було простих і можновладних. Передусім людина – з її болем, радощами, сумнівами.
«Сила любові: слово про Олеся Гончара»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 105-річчя від дня народження Олеся Гончара (1918-1995),
українського письменника, громадського діяча
«Україно, твій день гряде!» – один з найвідоміших висловів Олеся Гончара, який в принципі добре характеризує його настрій як митця.
3 квітня вся Україна відзначає 105-річчя Великого українця, людини світу і чарівного Дніпра, совісті і світоча української нації, пейзажиста, лірика, письменника і публіциста, критика, громадського та державного діяча, літературознавця, борця за мир і людські права, академіка, який довгий час очолював спілку письменників України, був головою Українського державного комітету захисту миру, членом Всесвітньої Ради Миру, депутатом Верховної Ради, Героем України…
Творчість Олеся Гончара відома й ушанована в усьому світі. Його твори перекладено більш як 40 мовами. Свідченням високого авторитету Олеся Гончара не лише в Україні стало присудження йому Міжнародним Біографічним центром у Кембриджі (Англія) почесного титулу «Інтелектуал світу 1993 року».
У 2005-му йому посмертно надали звання Героя України. У 2016 – Український інститут національної пам’яті вніс Гончара у перелік проєкту «Незламні». Це 15 видатних людей, які пройшли через страшні 1932–1933 роки, – ті, кого не зламав Голодомор.
Першими літературними вчителями майбутнього письменника були Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Андрій Головко, Степан Васильченко, Григорій Косинка, чиї твори він читав і перечитував з насолодою.
«Життя, присвячене науці»
виставка-портрет із циклу «Імена в історії»
(до 160-річчя від дня народження Володимира Вернадського (1863-1945),
українського вченого-енциклопедиста, природознавця, мінеролога, геохіміка)
12 березня 1863 року народився геніальний вчений, академік Володимир Вернадський. Його дослідження випередили свій час, ідеї стали пророчими. Знанням Вернадського було затісно в межах тогочасної науки.
Учень, друг і соратник ученого – академік Олександр Ферсман писав: «Ще багато років доведеться попрацювати і його учням, й історикам природознавства, щоб виявити основні шляхи його наукової творчості, розгадати складні, ще далеко не зрозумілі побудови його тексту. Це завдання лежить на майбутніх поколіннях».
У 1918 році за сприяння Гетьмана Павла Скоропадського Володимир Вернадський створив Українську академію наук, став її першим президентом, працював над формуванням національної бібліотеки. Робив усе можливе, щоб відроджувати українську мову і культуру. Адже завжди називав себе українцем і рідною мовою вважав саме українську. Через те російські колеги дали йому прізвисько «упертий хохол».
По собі академік Вернадський лишив понад 400 опублікованих праць. Низка його робіт побачили світ лише через багато років після смерті. Ще сотні праць академіка зберігаються в рукописних фондах і чекають на видання.
«І один у полі воїн»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 120-річчя від дня народження Юрія Дольд-Михайлика (1903-1966),
українського письменника, сценариста)
Повноцінна література не може існувати без детективного, пригодницького жанру. Масового читача вабить «екшн» – таємниці, розслідування, гонитви, стрілянина та, звісно, яскрава романтична сюжетна лінія. Різновидом детективу є шпигунські романи, пік популярності яких припав на період Холодної війни між Сходом і Заходом.
Мабуть, найвідомішим прикладом шпигунського жанру в літературі (та й то завдяки екранізаціям) є цикл британського письменника Яна Флемінга про агента MI-6 Джеймса Бонда. В Радянському Союзі цю нішу займав Юліан Семенов (Ляндрес) з його циклом про Штірліца-Ісаєва.
Свої зразки шпигунського роману мала й тогочасна українська література. Насамперед, це твори Юрія Дольд-Михайлика, написані раніше від циклу Юліана Семенова. Безперечно, Юліан Семенов знав романи Юрія Дольд-Михайлика. Свій цикл про Штірліца, що складається з 14 творів, він створив пізніше – з середини 60-х до кінця 80-х. Можливо, саме тому деякі сюжетні ходи Семенова видаються запозиченими в українського автора.
Юрій Дольд-Михайлик написав чимало романів, повістей, кіносценаріїв. Та найбільшу популярність йому приніс шпигунський роман «І один у полі воїн», який він написав у 1956 році українською мовою.
Згодом світ побачив новий твір автора – друга частина роману під назвою «У чорних лицарів». Ці романи, а також «Над Шпреє клубочаться хмари» (третя частина, 1965 рік) полонили читачів. Вони із захопленням читали про пригоди розвідника Григорія Гончаренка (він же – Генріх фон Гольдрінг).
У 1960 році за мотивами роману «І один у полі воїн» на Київській кіностудії імені Довженка зняли художній фільм під назвою «Далеко від Батьківщини», який став абсолютним лідером кінопрокату. Його переглянуло 42 мільйони глядачів!
«Навесні диво наснилося мені»
виставка-елегія
А весна іде, як фея,
В чарах шуму і пісень,
Біла, біла, як лілея,
В квітах яблунь і вишень.
(Олександр Олесь)
Ось і знов на землю зійшла чарівна весна. Весна –
це ранок року. Почав зникати сніг, загомоніли веселі
струмочки, оживає природа, повертаються з далеких
країв птахи, одягається в зелень земля, гаї перегу-
куються голосним пташиним співом…
До нас в бібліотеку весна завітала у вигляді книж-
кової виставки-елегії «Навесні диво наснилося мені»,
де зібрані книги про прихід весни, звичаї та традиції
українського народу, прислів’я, приказки та прикме-
ти про весняні місяці.
Весна теплом огортає наші серця, додає віри в те,
що український народ переборе всі труднощі і стане щасливим.
«Янголи Інститутської»
виставка-спомин
до Дня Героїв Небесної Сотні
Виставка-спомин «Янголи Інститутської» присвячується подіям, які відбувалися на Майдані з 18 по 20 лютого 2014 р. та героям Революції Гідності.
Щорічно 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні. У цей день згадують про подвиг учасників Революції гідності 2013–2014 років та вшановують пам’ять загиблих під час протестів. Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва: цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення 48 осіб.
Революція Гідності є однією з наймасштабніших подій у новітній історії України, результатом якої стало повалення режиму проросійського президента Віктора Януковича та відновлення європейського курсу розвитку України. Однак у боротьбі за права людини та громадянина, демократію і свободу українці заплатили високу ціну – 107 загиблих Героїв Небесної Сотні, різних за віком, статтю, освітою, із різних куточків України та із-за кордону. Серед них були успішні підприємці, студенти, пенсіонери, громадяни інших країн. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17.
Додаткові ресурси та матеріали до Дня Героїв Небесної Сотні:
-
«Майдан: усна історія» (http://surl.li/expdz): проєкт Українського інституту національної пам’яті;
-
відеоматеріали на тему Майдану та про діяльність Національного музею Революції Гідності на YouTube-каналі (http://surl.li/eyafu);
-
національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (http://surl.li/exped). Зокрема, тут можна ознайомитися із фото, відео, 3D-панорамами;
-
також «Суспільне» (http://surl.li/expej) зібрало добірку літератури за темою подій 2013–2014 років;
-
проза та поезія про Героїв Небесної Сотні зібрана тут (http://surl.li/expeo). Також на сайті можна ознайомитися зі спогадами очевидців, біографіями Героїв, хронологією подій тощо;
-
документальний фільм «Вогнехреща» (http://surl.li/expev), створений Українським інститутом національної пам’яті;
-
фільм «МАЙДАН. Шість літер нашої свободи» (http://surl.li/ateaf). «Суспільне» зібрало спогади п’яти різних людей про події на Майдані.
«Всесвітній мандрівник»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 195-річчя від дня народження Жюля Верна (1828-1905),
французького письменника, автора пригодницьких романів
Жюль Верн – відомий французький географ і письменник, класик пригодницької літератури, один із основоположників наукової фантастики, майстер романа мандрів і пригод та блискучий пропагандист науки. Романи Верна швидко завоювали неймовірну популярність читача та зайняли друге місце за перекладом у світі. Його читають скрізь, куди проникає друковане слово.
Діяльність письменника продовжувалась біля шестидесяти років. Новизна його творів, багатство ідей, художні відкриття роблять його несхожим на інших. У цьому відношенні Жюль Верн унікальний.
У своїх творах письменник описував вигадані їм винаходи, багато з яких з’явилися у нашому сучасному світі. Серед них: електричний стілець, факс, автомобіль, літак, гелікоптер і багато чого іншого. Дивно, однак деякі видавці називали Жуля Верна «ідіотом» і відмовлялися публікувати його твори, стверджуючи, що такого ніколи не відбудеться.
За свою біографію Жюль Верн написав 66 романів, безліч повістей, п’єс. Безліч його романів були екранізовані. Серед відомих: «Таємний острів», «П’ятнадцятирічний капітан», «Подорож до центру Землі», «Із Землі на Місяць», «Діти капітана Гранта», «20000 льє під водою», «Навколо світу за 80 днів» та багато інших.
В особі Жюль Верна поєднувалися мовби кілька постатей. Він був справжнім засновником наукової фантастики, що ґрунтувалася на науковій вірогідності й нерідко на науковому передбаченні, був чудовим майстром пригодницького роману, жагучим пропагандистом науки та її майбутніх здобутків. Він створив роман нового типу – роман про науку та її безмежні можливості. Фантазія у нього подружилася з наукою і стала її нерозлучною супутницею. Фантазія, окрилена науковими пошуками, перетворилася на наукову фантастику.
«На крилах романтизму»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 235-річчя від дня народження Джорджа Ноела Гордона Байрона (1788-1824),
англійського поета
Трагічна смерть, яка вкоротила життя Джорджа Байрона у 36 років, не вкоротила, ані применшила слави його імені й творів. Його поезією захоплювались Пушкін та Шевченко. Його перекладали Пантелеймон Куліш і Микола Костомаров, Леся Українка та Іван Франко. Його романтична лірика та суворі історичні вірші однаково тактовно вібрують з англійською вишуканістю.
Байрон тісно пов'язаний з Україною. Саме він увів у свою рідну та загалом європейську літературу образ України та українського героя Мазепи. Він вибрав з життя Мазепи всього-на-всього історію його юнацького кохання до дружини польського магната. Байрон створив певний емоційний, романтичний образ ніколи небаченої землі.
Байрон був не лише визначним поетом-романтиком, а й став для своїх сучасників і наступних поколінь символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. Характерною рисою творчості письменника є вічна, трагічна боротьба проти ворожої реальності. Слава прийшла до Байрона миттєво, в один день. Він так і сказав: «Одного ранку я прокинувся знаменитим». То був ранок 27 лютого 1812 р. Саме тоді поет виголосив у палаті лордів промову, в якій чітко сформулював своє політичне кредо. І буквально наступного дня вийшли друком дві перші пісні поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда».
Його творчість не втратила актуальності та свіжості нині. На любителів поезії чекає поезія Байрона, пронизана духом свободи і справедливості, багата глибокими думками, що розвиває шляхетні почуття, яка хвилює розуми людей і веде їх життєвим шляхом.
«Синдром Стендаля»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 240-річчя від дня народження Стендаля (Анрі-Марі Бейль) (1783-1842),
французького письменника)
Слова Стендаля: «Якщо розум не відважний, то навіщо ж розум», – можуть бути епіграфом не лише до його власного життя, а й до всієї його творчості.
Стендаль – автор відомих соціально-психологічних романів, у яких він блискуче відобразив проблеми та виклики нової буржуазної епохи. Він створив свою теорію мистецтва, засновану на матеріалістичному розумінні розвитку суспільства та людини. Людина для Стендаля визначається метою її життя і засобами досягнення цієї мети. Спостереження і вивчення людини він завжди вважав найголовнішими завданнями.
Найзначнішими романами Стендаля стали «Червоне і чорне», «Люсьєн Левен». Ряд творів письменник присвятив музиці, живопису, архітектурі: «Історія живопису Італії», «Рим, Неаполь, Флоренція».
Його погляди на літературу викладені у працях «Расін та Шекспір», «Вольтер Скотт і Принцеса Клевська».
Кожна зустріч з його творами дає читачу не тільки велику естетичну насолоду, а й викликає роздуми про призначення людини у суспільстві, про неосяжні можливості людської волі та інтелекту.
«Поетичний світ Сосюри»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 125-річчя від дня народження Володимира Сосюри (1898-1965),
українського письменника, поета-лірика
Володимир Сосюра – один з найкращих українських ліриків, який у часи сталінського терору вижив завдяки своїй трансформації у радянського поета, народився 6 січня 125 років тому. Петлюрівець і воїн Червоної армії, поет, який прославляв радянську владу, щоб не бути ув'язненим у психіатричній лікарні. Талановитий український класик був звинувачений у буржуазному націоналізмі за вірш «Любіть Україну».
До уваги користувачів представляємо фотоколаж книжкової виставки «Поетичний світ Сосюри», присвячений сторінкам життя та творчості письменника, де зібранні твори, окремі збірки поезій різних років: від революційно-романтичної поеми «Червона зима», що зробила молодого Сосюру знаменитим та визнана за найвидатніший зразок поетичного епосу громадянської війни в Україні, до збірок інтимної, любовної лірики, яку майже єдиний в Україні культивував за тих часів Володимир Сосюра («Червоні троянди», «Люблю», «Весни дихання», «Так ніхто не кохав» та інші).
«Різьбяр власного духу»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 85-річчя від дня народження Василя Стуса (1938-1985),
українського поета, перекладача, публіциста, мислителя, літературознавця, правозахисника, борця за незалежність України у XX столітті
6 січня 1938 року, на самий Святвечір, народився Василь Стус — видатний український поет, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України у XX столітті. Він — один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно).
За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури, рідної мови Василь Стус зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам засуджений, де й загинув 4 вересня 1985 року. Але поетична спадщина видатного українського поета закономірно увійшла в український літературний процес. У неймовірно тяжких, нелюдських умовах таборів він зумів зберегти гармонію життя й поезії завдяки месіанський вірі у моральний абсолют. У його творах рідкісна у світовому письменстві неподільність поезії й долі, дивовижна духовна глибина особистості.
Поет і громадянин – це не дві іпостасі Стуса. Це цілісна особистість не лише національного, а вселюдського масштабу, у чому переконуєшся, читаючи його поезію, прозу, листи, свідчення людей різних національностей і різного світогляду.
«Тимурівці» нашого часу»
прес-кліпінг до Міжнародного дня волонтера
Про волонтерський рух в Україні сьогодні з захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Розквіт волонтерської діяльності у нас припав на час Революції Гідності і початок війни на Донбасі. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.
Після початку повномасштабної війни в Україні, 24 лютого 2022 року, волонтерський рух в Україні відродився із новою силою.
Волонтерство – це форма благодійної діяльності, спрямована на допомогу іншим, і базується на законності, рівності, добровільності, безоплатності й неприбутковості.
Ті, хто займаються такою діяльністю, – волонтери.
Вони добровільно об’єднуються в організації і безкоштовно допо-
магають. Зазвичай добровольці вибирають 1-2 напрями для своєї
діяльності, які відповідають їх внутрішнім запитам і розумінню спра-
ведливості, необхідності, гуманності тощо.
На тлі війни ми є свідками того, як швидко налагоджуються коор-
динаційні та логістичні процеси, закупівля, інформаційна підтримка.
За декілька тижнів хаотичних рухів вибудувались логічні ланцюжки
постачань, підвищилась ефективність волонтерів усіх напрямів.
Ось невеликий перелік питань, які закривають волонтери своєю
діяльністю:
-
забезпечення Збройних сил амуніцією та військовими приладами;
-
евакуація та перевезення біженців і переселенців;
-
донорство;
-
пошук дітей та їхніх батьків;
-
пошук прихистку;
-
забезпечення одягом, їжею, ліками, речами найпершої потреби;
-
порятунок тварин;
-
допомога самотнім людям поважного віку;
-
інформаційна підтримка.
Також волонтери безкоштовно надають допомогу у межах свого
професійного напрямку – психологічні, рекламні, медичні послуги,
пошиття одягу тощо.
Якщо ми говоримо про найпомітнішу активність волонтерських організацій сьогодні, то більшість добровольців зосереджена саме на забезпеченні потреб української армії, ТрО та постраждалих від війни наших громадян.
З метою популяризації волонтерського руху презентуємо прес-кліпінг «Тимурівці» нашого часу», який вміщує літературу про волонтерський рух, історію його виникнення, статті з періодичних видань про волонтерський рух в Україні.
«Життя, що схоже на театр»
книжкова виставка із циклу «Сузір’я майстрів пера»
(до 130-річчя від дня народження Миколи Куліша (1892-1937),
українського письменника, режисера, драматурга)
«Кожен тепер українець, лягаючи,
в голови мусить класти клунок думок
про Україну і вставати разом з сонцем
із клопотами про Україну...»
(Микола Куліш «Патетична соната»)
Микола Гурович Куліш – один із засновників нового українського театру, викривач соціальних та ідеологічних ілюзій, який, як і герої його творів, став жертвою більшовицького терору. Драматург Микола Куліш вимагав, «щоб глядачі не плескали в долоні, а мовчки й суворо вийшли з театру й знали, що голод і революція залишаються голодом і революцією». Він увійшов у історію української літератури як один з найталановитіших творців «розстріляного відродження», який набагато раніше за інших збагнув, що молох радянського тоталітаризму зводить нанівець ціну людського життя.
За словами активного учасника української діаспори Ю. Лавріненка, «Куліш досконало знав і відчував український світ, його дух і найглибші традиції. А вже щодо України сучасної, то ліпшого знавця, ніж Микола Куліш, мабуть, не було серед письменників».
За десятиліття творчої праці митець створив майже півтора десятка п’єс, які входять до національної літературної класики. Такі його твори, як «Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Граса», складають європейську художню скарбницю.
Твори М. Куліша, заборонені у 30-ті роки XX століття, поверталися на українську сцену важко, з великими втратами, здебільшого кружним шляхом, через іншомовні переклади та постановки. За роки незалежності Української держави його творчість повернулась українському народу у повному обсязі. П`єси митця користуються успіхом у глядачів на сценах українських театрів. Здійснено видання повного зібрання та окремих творів, листів, статей та виступів митця. З'являються нові дослідження про життя і творчість М. Куліша.
До річниці письменника пропонуємо вашій увазі книжкову виставку-колаж із циклу Сузір’я майстрів пера» «Життя, що схоже на театр».
«Зими чарівна круговерть»
виставка-настрій
Зима – це чудовий час засніженої казки, Різдва та мерехтливих вогників
навколо. Саме взимку найгостріше відчуваються тепло і затишок власного
дому, а гарячі напої стають набагато смачнішими! Якщо ви любите цю
пору року так як ми, то вам точно сподобається виставка-настрій «Зими
чарівна круговерть», яку ми для вас підготували.
Багато цікавих книг представлені на нашій виставці. Вони познайомлять
з історією та традиціями зимових свят, різдвяно-новорічною обрядовістю
українців, колядками та щедрівками з різних регіонів України. А ще на нашій
виставці можна знайти чарівні зимові історії у художніх творах, події в яких
оповиті магією неймовірних свят, які з нетерпінням очікують і дорослі і
діти, тому що це час для щастя, радості, веселощів і, звичайно, подарунків.
Зима створена не для того, щоб сумувати, це гарний час читати, адже саме
книга здатна допомогти повірити в чудеса та здійснити свої мрії!
«Український Сократ»
віртуальна книжкова виставка із циклу «Імена в історії»
до 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди (1722-1794),
українського філософа, поета, музиканта, педагога
Григорій Сковорода — самобутнє явище української культури, родоначальник і філософії серця, і філософії людини, і філософії життя. Він є одним із символів України, він збагатив її філософську думку та літературу, заклав основи української культурної традиції.
Мандруючи, він цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів, відображав у своїх творах враження від побаченого і почутого. Велика роль Г. Сковороди у становленні нової української літератури, він був її ідейним попередником.
Проповідь гармонії природи і світу, боротьба з бездуховністю людини і відстоювання її внутрішньої свободи, соціальний оптимізм, одержимість у ставленні до науки і праці, культ людської дружби – усі ці сторони вчення Сковороди актуальні і нині.
Саме Полтавщина подарувала Україні великого філософа, байкаря, літератора. Попри те, що росіяни навмисно поцілили у Національний музей Григорія Сковороди й повністю його знищили, українці бережуть пам'ять про своїх видатних співвітчизників. Адже можна знищити стіни, та не можна стерти пам'ять цілого народу.
Бібліотекарями училища створено віртуальну книжкову виставку «Український Сократ», присвячену творчості Григорія Сковороди, у якій презентуються твори філософа та художні та наукові видання про Григорія Сковороду: https://cutt.ly/LMX4lxh
«Колами пекла»
виставка-реквієм
(до Дня пам’яті жертв голодоморів)
Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932-1933 роки.
Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови,
вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців
цієї чорної сторінки в історії України. Україна внаслідок геноциду
1932–1933 років, масових штучних голодів 1921-1923 та 1946-1947
років втратила мільйони людських життів. Половина загиблих
внаслідок Голодомору – діти та підлітки. Геноцид 1932-1933 років
забрав життя орієнтовно 1,5 мільйона дітей віком до 10 років.
Головне у роботі бібліотеки ВПУ №7 по відзначенню річниці
Голодомору і вшануванню пам’яті його жертв – донести правду
сучасникам про цю трагедію.
До Дня пам’яті жертв голодоморів у читальній залі бібліотеки оформлена книжкова виставка-реквієм «Колами пекла», де представлено документи, фотографії та публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців.
«Я люблю писати українською»
віртуальна книжкова виставка із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 60-річчя від дня народженя Ірен Роздобудько (1962),
української письменниці, поетеси, журналістки, драматургині
«…У кожному творі в той чи інший спосіб я кажу: «Життя – одне, воно – коротке, кінець – єдиний для всіх. А тому – живіть, а не пристосовуйтесь. І – думайте, що і навіщо ви робите». Так говорить відома українська письменниця та сценаристка Ірен Роздобудько, яка 3 листопада відзначає свій ювілей.
Її ім’я добре відоме тим, хто цікавиться творчістю сучасних українських письменників. Особливо прихильними до її книжок є жінки. Потужність та різноплановість літературного таланту мисткині справді вражають. Теми та жанри її творів є дуже різними – від детективних романів до психологічних драм. Ірен Роздобудько – успішна українська письменниця, авторка ілюстрацій як своїх книг, так і книг інших письменників. В її творчому доробку також збірки поезій, книжки для дітей, кіносценарії. Вона є лавреаткою та переможницею багатьох літературних конкурсів та отримала багато нагород, відзнак і премій.
До ювілею відомої авторки презентуємо віртуальну книжкову виставку «Я люблю писати українською», переглянути яку можна за посиланням: https://cutt.ly/lNVLm9O
«Із забуття – у безсмертя»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 150-річчя від дня народження Богдана Лепкого (1872-1941),
українського письменника, перекладача, літературознавця
«Задумався. Летять до зір
Розбурхані гадки,
А з неба сходять на папір
Пісень сумні рядки».
(Богдан Лепкий)
Богдан Сильвестрович Лепкий (літературний псевдонім Марко Мурава) – одна з вершинних постатей історії українського красного письменства і культури. Це видатний поет, прозаїк, критик, педагог, вчений-літературознавець, історик літератури, перекладач, видавець, редактор, художник, громадсько-культурний діяч та публіцист.
У всіх сферах своєї діяльності Б. Лепкий прагнув чесно, самовіддано служити рідному народові, оспівувати його героїчне минуле, визвольні прагнення, розкривати благородство душі трудового люду, національно свідомої інтелігенції, утверджувати ідеали добра і справедливості, добросусідських взаємин з іншими націями.
Шановні користувачі, з нагоди річниці письменника пропонуємо вашій увазі книжкову виставку-колаж «Із забуття – у безсмертя».
«Співець життя, молодості, любові»
книжкова виставка-колаж із циклу «Сузір’я майстрів пера»
до 110-річчя від дня народження Андрія Малишка (1912-1970),
українського поета, перекладача, літературного критика)
«Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти».
(Андрій Малишко «Україно моя!»)
За своє життя поет видав близько сорока збірок. Андрій Малишко співпрацював із багатьма композиторами, але особливо плідно, починаючи з 1949 року — із композитором Платоном Майбородою, створивши понад 30 пісень. До того ж, він є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів. Досить плідною була і його перекладацька діяльність.
Із нагоди ювілею письменника пропонуємо вашій увазі книжкову виставку-колаж «Співець життя, молодості, любові».
«Володар гетьманської булави»
книжкова виставка-колаж
до 350-річчя від дня народження Пилипа Орлика (1672-1742),
гетьмана України, українського політичного,
державного, військового діяча, поета, публіциста
«Орлик був видатним українським державником.
На його прапорі була виткана незалежна й соборна Україна.
Його енергійна, вперта та невтомна праця зберегла
нам традиції, створила певні зв’язки з Європою.
Ці традиції дають ще раз нагоду українцеві задуматись
над долею своєї батьківщини».
(Б. Крупницький)
Чи знайдеться у світі країна, наділена такою ж долею, як Україна? Історія її невимовно трагічна, і водночас героїчна, бо народ наш – непоборний у своєму прагненні добитися щастя й волі. Події сивої трьохсотрічної давнини й зараз хвилюють нас, змушують осягати, осмислювати і переосмислювати їх, дають нинішнім українцям важливі історичні уроки. Могутні легендарні постаті гетьманів П. Сагайдачного, П. Могили, Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи – чесних, безстрашних велетів духу, довгий час забутих нащадками, проклятих й спаплюжених тими, хто хотів перетворити Україну на провінцію великої імперії, багато в чому є орієнтирами для сучасної політичної еліти.
Особливе місце серед поборників української національної ідеї посідає гетьман-емігрант Пилип Орлик. Навряд чи комусь із козацьких гетьманів вдалося піднести українську справу на справді європейський рівень й обстоювати її з такою правничою глибиною і обґрунтованістю, як це зробив Пилип Орлик. Упродовж трьох десятиліть він енергійно й наполегливою працював над проблемою незалежності України.
З нагоди річниці видатного гетьмана пропонуємо вашій увазі книжкову виставку колаж «Володар гетьманської булави».
Книжкова виставка представляє історичний портрет українського політичного діяча, творця першої української Конституції – гетьмана Пилипа Орлика та історію створення «Конституції».
«Ми ніколи не станемо дорослими…»:
діти бабиного Яру»
виставка-реквієм
(до Дня пам’яті жертв бабиного Яру)
Звичайний яр, брудний і неохайний,
Тремтливі віти двох блідих осик.
Ні, це не тиша... Незгасимий крик.
Блищить на мокрій ткані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів
І дотліває кинутий набік
Скривавлений дитячий черевик...
(уривок з вірша Миколи БАЖАНА «Яр»)
Значення українського топоніма «Бабин Яр» доволі прозоре, але
нині воно має кілька відтінків. У роки Другої світової війни він став
місцем найбільшого масового захоронення жертв нацизму в Україні
– адже після основної різанини, вчиненої у вересні 1941 року,
есесівці та німецькі поліцаї не припиняли вбивати тут євреїв та
інших осіб.
Бабин Яр відомий у світі передусім через те, що у ньому відбувся один із найбільших розстрілів німцями євреїв на теренах усього Радянського Союзу. Тож це місце є символом явища, яке в наш час називають «Голокостом від куль».
Бабин Яр — це не лише явище у Києві. Подібні розстріли населення відбувалися по всій Україні — Дробицький Яр у Харкові, урочище Сосонки у Рівному, урочище Піски під Львовом. І Кременчук тут не виняток.
За оцінками деяких вчених, у Бабиному Яру було розстріляно близько 150 000 євреїв, в основному мешкан-ців Києва та інших міст УРСР. У цю кількість не включено малолітніх дітей до 3-х років, яких теж вбивали, але не рахували. На дітей часто шкодували кулі, і замість розстрілу їх зазвичай закопували живцем або забивали палицями.
Ряд дослідників вважає, що вбитих було більше 150 000. Кількість дітей, які змогли врятуватися з Бабиного Яру з десятків тисяч убитих — менше 10.
У читальному залі бібліотеці підготовлено виставку-реквієм «Ми ніколи не станемо дорослими…»: діти бабиного Яру», де представлена література, що висвітлює ці трагічні події.
«Енциклопедія українського життя»
книжкова виставка різних видань твору
(до 180-річчя від дня виходу у світ (1842) у Харкові
першого повного видання поеми Івана Котляревського «Енеїда»)
Література кожної із країн у народженні своєму проходить 3 етапи –
спочатку вона сміється, потім плаче і тільки потім гучно заявляє про
себе. Старт процесу народження літератури української дав Котлярев-
ський, підхопив Квітка-Основ’яненко, кульмінацією стала творчість
Тараса Шевченка.
«Енеїда» Котляревського у свій час стала джерелом цілющого сміху,
що повернув українську націю до життя у найважчий для неї період.
Письменник довів, що українська мова, яка вважалася народною
говіркою, ідеально підходить для написання серйозних літературних
творів.
Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років
(з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., четверта —
у 1809 р., п’ята — у 1822 р.; повністю твір завершено у 1826 р., а видано
у 1842 р., після смерті письменника.
Виставка розповідає про видання цього твору у різні епохи, про-
ілюстровані різними художниками, перекладені іншими мовами.
«На розписному осені човні
пливуть мої літа у вирій...»
виставка-елегія
Впевненими кроками вже прийшла до нас осінь. А разом із нею – її вічні друзі: перший холодний вітер, дощ, похмура погода, запах яблук та шелест яскравого листя, які змушують нас посумувати за теплими літніми днями. Ми задумливо і мрійливо дивимось у вікно сидячи вдома, на роботі, чи просто їдемо в транспорті... І що ми бачимо? Осінь – це пора золота, це краса, яку вона несе, це щедрість осінніх полів і садків! Вона дарує нам нові відчуття і зовсім інший настрій!
Любов до цієї чарівної, затишної пори року надихнула бібліотекарів на створення виставки-елегії «На розписному осені човні пливуть мої літа у вирій...».
«Завойовувач міжпланетних просторів»
віртуальна книжкова виставка
до 125-річчя від дня народження Юрія Кондратюка (1897-1942),
українського вченого-винахідника, одного з піонерів розробки ракетної техніки й теорії космічних польотів, уродженця м. Полтави
У Флориді (США) на космодромі встановлено пам’ятник, де висічені імена вчених й астронавтів, причетних до польоту на Місяць, там є ім’я й нашого українського вченого Юрія Васильовича Кондратюка.
Вчений розрахував оптимальну траєкторію польоту космічного корабля до Місяця. Ці розрахунки НАСА використало у програмі підкорення Місяця «Аполлон», а запропонована вченим траєкторія була згодом названа «трасою Кондратюка».
Він придумав і описав чотириступінчасту ракету, розглядав можливість використання енергії сонця для живлення космічних апаратів, а також розміщення на навколоземній орбіті великих дзеркал для освітлення земної поверхні.
Справжнє ім’я Юрія Кондратюка – Олександр Шаргей, але із ним він прожив тільки 24 роки.
За життя вчений не встиг здобути ні визнання, ні нагород. Наукові праці теоретика космонавтики почали друкувати через багато років після його смерті. І лише у 1970 році «за відсутністю складу злочину» вченого було реабілітовано, а навесні 1977-го, завдяки листу його сестри Н. Шаргей до віце-президента АН УССР Писаренка, було розкрито таємницю імені Ю. Кондратюка (О. Шаргея). Комісія ЦК КПУ визнала відсутність криміналу в зміненні імені О. Шаргеєм і вирішила відновити та увічнити ім’я геніального вченого.
У всіх п’яти анкетах, заповнених від імені Юрія Кондратюка, наш герой пише «національність – українець, рідна мова – українська». Це мало для нього вирішальне значення. Жити і творити вченому довелося у страшний і нелегкий час. Його життєвий шлях – приклад, як можна через все життя нести мету, мрію, боротись і не здаватись.
Віртуальна книжкова виставка «Завойовувач міжпланетних просторів», яку можна переглянути за посиланням https://cutt.ly/0Jzr0xi допоможе читачеві скласти власне уявлення про українського вченого-винахідника.
«Золота класика любовного роману»
виставка однієї книги
до 75-річчя від дня народження Коллін Мак-Каллоу,
австралійської письменниці,
що прославилася завдяки всього одному роману
«Ті, що співають у терні»
Чуттєва та зворушлива історія кохання. Кохання, що долає роки і кілометри, обітниці і закони! Бестселер «Ті, що співають у терні» австралійської письменниці Коллін Мак-Каллоу — справжня перлина світової романтичної прози. Сумарний наклад книжки — 10 млн примірників, а серіал за мотивами цього роману вже кілька десятків років посідає друге місце у рейтингу найпопулярніших кінотворів усіх часів та народів. Коли ж на зламі тисячоліть австралійці обирали Національний живий скарб, ним стала велика жінка і велика письменниця Коллін Мак-Каллоу…
Пропонуємо Вашій увазі виставку однієї книги «Золота класика любовного роману», присвячену цьому видатному роману та його виданням різними мовами за посиланням: https://cutt.ly/EH5XoEm
«Я живу життям своїх героїв»
віртуальна книжкова виставка
(до 110-річчя від дня народження Михайла Стельмаха (1912-1983),
українського письменника, драматурга, фольклориста)
«Я мрію так життя прожити, щоб кров і піт віддать землі своїй,
щоб у плодах моїх хилились віти, щоб розроставсь в глибинах
корінь мій».
Ці рядки стали девізом життя Михайла Стельмаха і зовсім не дарма.
Згадаймо цікаві факти про видатного українського прозаїка та поета ХХ століття.
-
До школи пішов у 9 років, одразу до другого класу. А так як на всю родину Стельмахів були лише одні чоботи, тому іноді Михайла батько носив на руках до школи, загорнувши у якусь теплу одежину.
-
Першим у селі отримав вищу освіту, закінчивши літературний факультет Вінницького педагогічного інституту і потім до 1939 року вчителював на Київщині.
-
Стельмах був дослідником-фольклористом – збирав народну творчість ще зі студентської лави. А під час вчителювання разом зі своїми учнями підготував чотири збірники українських народних пісень, оформивши це візерунками традиційної вишивки…
-
Є свідчення стосовно зв’язків Стельмаха з українським підпіллям.
-
Творив у жанрі соцреалізму. Писав вірші, але, починаючи з 1940-х років, працював у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей.
-
Заслуга Стельмаха — перша публічна розмова про факт «незрозумілого» голоду 1932-33 в Україні у глухі брежнєвські часи. У творі «Чотири броди» (1978) Стельмах примушує українське суспільство згадати про жертв Голодомору, вказує на відвертих колаборантів, які брали участь в організації штучного голоду на селі.
-
Окрім прози та поезії, він займався написанням п’єс та сценаріїв для фільмів.
Пропонуємо вашій увазі матеріали про життєвий шлях та творчий доробок письменника за посиланнями:
«Знакова постать в історії української духовної культури»
віртуальна книжкова виставка із циклу «Імена в історії»
до 205-річчя від дня народження Миколи Костомарова (1817-1885)
16 травня ювілейна дата у видатного українського історика , етнографа, прозаїка, поета-романтика, мислителя та громадського діяча Миколи Костомарова.
Він - соратник Тараса Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству, автор програмних документів цієї організації.
Це така постать на українському інтелектуальному горизонті, на науковому, на духовному, на громадському, що українці навіть не уявляють, наскільки це масштабна постать. У радянські часи Костомарова вважали «буржуазним націоналістом» і його спадщина була під забороною.
Пропонуємо переглянути віртуальну книжкову виставку «Знакова постать в історії української духовної культури», присвячену творчості видатного історика та мислителя: https://cutt.ly/dGSLDNX
«Ірина Вільде – відома і незнайома»
віртуальна книжкова виставка
із циклу «Сузір’я майстрів пера»
115 років Ірині Вільде. Яке значення має її творчий спадок сьогодні? Чи існує потреба нового осмислення цього спадку? Як подолати «115 років самотності» у культурі, якій віддане все життя?
Дарина Полотнюк взяла собі псевдонім «Ірина Вільде» («Вільде» в перекладі з німецької означає «Дика», а ім’я Ірина — похідне від Дарини.). Під цим псевдонімом її знає світ. Видатна українська письменниця внесена ЮНЕСКО до числа знаменитих людей 20-го століття і 2-го тисячоліття.
Ірина Вільде була не тільки одним із кращих прозаїків минулого століття, а й громадським і державним діячем: депутатом Верховної Ради УРСР, лауреатом премії імені Шевченка.
Ознайомитися з творчістю письменниці можна, переглянувши віртуальну книжкову виставку «Ірина Вільде – відома і незнайома» за посиланням: https://cutt.ly/TGSZOXi
«Майдан стогнав. А сотня в небо йшла,
один за одним наче янголята»
виставка-спомин
до Дня Героїв Небесної Сотні
Вже стільки хвиль над нами прокотилось
Із революцій, воєн і незгод,
Однак ще в світі не родилась сила,
Що український знищила б народ.
(Олександр Афонін)
День Героїв Небесної Сотні – пам’ятний день, що відзначається в Україні 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 для вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні.
18-20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській відбулося найбільш жорстоке протистояння між бійцями підрозділу «Беркут» і патріотами країни, саме тоді переважно від куль снайперів, загинула майже сотня активістів Майдану. Своє життя віддали найкращі представники нації, більшість з них – молодь. Відтоді загиблих учасників акції протесту стали називати Небесна сотня.
До роковин кривавих подій на Майдані, на вшанування подвигу загиблих героїв – учасників Революції Гідності, мужності громадян, які повстали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави, її європейського вибору, у бібліотеці підготовлено книжкову виставку «Майдан стогнав. А сотня в небо йшла, один за одним наче янголята», де представлені документи з фондів бібліотеки, які висвітлюють події, що відбувалися на буремному Майдані, спогади про «лицарів світла та добра», а також поетичні та прозові твори, присвячені тим, хто віддав своє життя за Україну.
«Голокост: душа, розіп’ята на хресті»
виставка-реквієм
до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту
«Пам'ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи
не були жертвами, катами або байдужими спостерігачами».
(Ієгуда Бауер)
Голокост (від англ. the Holocaust, з дав.-гр. ὁλοκαύστος — «всеспалення») — переслідування і масове знищення євреїв і циган у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло до 6 мільйонів осіб. Як жертв Голокосту зазвичай сприймають також інші етнічні та соціальні спільноти, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих спільнот (цигани, гомосексуалісти, масони, безнадійно хворі тощо). Тобто, у ширшому розумінні, голокост — систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.
Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту — пам’ятна дата, запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року (Резолюція № 60/7). Відзначається щорічно 27 січня. Саме цього дня 1945 року Радянська Армія визволила в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі.
У літописі глобальної єврейської Катастрофи початок Голокосту в Європі пов'язують з Бабиним Яром - місцем масових розстрілів на Україні. Бабин Яр був величезною братською могилою, де загинуло понад сто тисяч осіб - військовополонених, євреїв, циган, підпільників, моряків Пінської військової флотилії, партизанів, націоналістів, заручників... Всіх, хто вважався «ворогом Третього рейху».
До цієї жалобної дати у читальній залі бібліотеки представлено книжкову виставку-реквієм «Голокост: душа, розіп’ята на хресті».
Матеріали, запропоновані на цій виставці, оповідають про криваві роки Другої світової війни, про смертний вирок, винесений єврейському народові, про людей усіх національностей, котрі стали жертвами фашизму тільки тому, що любили свій народ і боролися за його свободу.
Цикл «Сузір’я майстрів пера»
ювіляри січня-лютого 2022 року
У читальній залі бібліотеки оформлено виставки із циклу «Сузір’я майстрів пера» до ювілейних дат славнозвісних українських літераторів. які народилися у січні та лютому.
Одна з них, «Слідами полтавських байкарів», присвячена двом українським байкарям: до 210 річниці від дня народження Євгена Гребінки та 195-річчя Леоніда Глібова.
Євген Гребінка - український письменник, славетний байкар, який у плеяді попередників Тараса Шевченка в українському красному письменстві посідає своєрідне місце. Його печально коротке життя було наповнене різноманітною творчою активністю. В опублікованих за п'ятнадцять років понад сорока творах відбилися окремі сторони українського життя, побут і звичаї чиновництва, загибель «маленької людини» у бездушному середовищі, поміщицька сваволя й пригнічення кріпаків, їх безправне, рабське становище. Його класичні байки, ліричні поезії позначені щирим співчуттям до простого трудівника, прозові твори назавжди увійшли в скарбницю вітчизняної культури.
Леонід Глібов належить до славної когорти видатних діячів передової української культури минулого. «Шановний ветеран нашої поезії», як назвав його Іван Франко, плідно продовжував у своїй творчості шевченківські традиції, правдивим художнім словом віддано служив інтересам народних мас. Глібов став справжнім творцем української класичної байки, вивів цей традиційний і найдемократичніший жанр на широкий шлях реалізму й високої народності.
Мольєр (Жан-Батист Поклен) (1622-1673) – французький комедіограф XVII століття, творець класичної комедії, за професією актор і директор театру, більш відомого як трупа Мольєра.
Драми, що написав Мольєр справили великий вплив на подальшу світову драматургію. Завдяки Мольєру виник французький театр комедії. Слава Мольєра дійсно безсмертна, адже навіть серед видатних драматургів не багато таких, чиї п’єси ставили б упродовж чотирьох століть на всіх сценах світу.
Якщо у вас є бажання відкрити для себе світ французької комедії або перечитати знову п'єси Мольєра, - запрошуємо до виставки «Король комедії».
Серед письменників доби вікторіанства Чарльз Діккенс вирізняється тим, що був письмеником глибоко національним, англійським, він дав найбільш органічне вираження англійської ментальності і духовного складу, національного характеру і життєвого устрою з усіма його ознаками і цінностями.
До 210-річниці від дня народження письменника співробітники бібліотеки підготували книжкову виставку «Майстер авантюрно-пригодницьких романів».
Якось Мопассан сказав, що Віктор Гюго представляє у Франції весь романтизм, і в цьому є значна доля істини. Творчість Гюго вражаюче розмаїта: він великий поет, знаменитий драматург, широко відомий романіст, до того ж літературний критик і темпераментний публіцист. В ній представлені різні жанри й стильові течії французької романтичної літератури.
З нагоди 220-річчя від дня народження письменника пропонуємо переглянути виставку у бібліотеці «Французький романтик».
«Тисячі мудрих сторінок»
нові надходження до бібліотеки
Отримати у подарунок нові сучасні книги – це завжди чудово. А що може бути краще для бібліотеки за нове поповнення її фондів?
Бібліотека ВПУ №7 поповнилися новою літературою, яку подарували кременчуцька поетеса, член Національної спілки журналістів України, член Спілки літераторів «Славутич» м. Кременчука та Полтавської спілки літераторів Ольга Пилипчук та керівник громадської організації «Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО, збройних сил, інвалідів війни, учасників бойових дій, локальних конфліктів і миротворчих місій та волонтерів», полковник запасу Володимир Поляков.
Висловлюємо щиру вдячність за подаровані видання, бо впевнені, що вони знайдуть своїх читачів та будуть їм корисними, стануть важливою частинкою фонду нашої бібліотеки, допоможуть у відродженні культури, духовному зростанні та просто принесуть задоволення від прочитаного.
А наших читачів вітаємо з новими придбаннями та запрошуємо ознайомитися з цікавими літературними новинками!
Цикл «Сузір’я майстрів пера»
(ювіляри грудня 2021 р.)
«Немає загадки талану. Є вічна загадка любові»
(до 90-річчя від дня народження Григора Тютюнника (1931-1980),
українського письменника)
«Життя справді складне, і єдиний у нього підручник — досвід»
(Григор Тютюнник)
Жити, працювати в епоху пізнього соцреалізму і не бути соцреалістом – таке вдавалося небагатьом письменникам. Григору Тютюннику вдалося. Напевне, його правдива, «незахищена» (за словами брата) душа не витримала зіткнення з дійсністю, і він вирішив піти з життя…
Григір Тютюнник мав надзвичайно важке дитинство і юність, яку він пізніше описав у своїх художніх творах. У нього не було початкового періоду творчості, у перших же творах одразу впізнали майстра. Письменник завжди схилявся перед красою світу, прагнув до любові й гармонії у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до роботи, до природи, а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був боротися проти людської байдужості, духовного убожества. Це й ставало темою багатьох його творів. Нашою задачею не є аналіз художніх творів письменника. Їх ніби небагато – згідно аналізу фахівців, зібрані в один том вони б зайняли біля 600 сторінок. Хочемо лише зауважити: Тютюнник ніби малює словами, його оповідання хочеться перечитувати багаторазово, бо їхня емоційна наповненість, художня витонченість викликають відповідний спалах і в душі читача, сприяючи пізнанню свого власного «Я», свого національного коріння, без якого українська людина не може існувати.
Відкрити для себе багатогранну постать письменника допоможе книжкова виставка «Немає загадки талану. Є вічна загадка любові», приурочена 90-річчу від дня народження Григора Тютюнника.
«Лицар честі і краси»
(до 150-річчя від дня народження Миколи Вороного (1871-1938),
українського поета, письменника, перекладача, режисера)
«Він, дійсно, піонер, прокладай нових шляхів…»
(О. Білецький)
Життя кожної людини по-своєму особливе. Воно нагадує сплетіння червоної і чорної нитки - радість переплітається з горем. Що ж особливого було у житті Миколи Вороного?
Микола Вороний – постать в українській літературі неординарна. Поет, перекладач, критик, історик літератури, публіцист, актор, режисер, редактор, дослідник національного театру, світової і вітчизняної драматургії, громадський діяч.
М. Вороний знаменує собою значну сторінку у житті нашої літератури й культури загалом. Його поетичний доробок критика порівнює з творчістю Шарля Бодлера й Поля Верлена. П. Тичина й М. Рильський вважали його своїм учителем.
Саме він примусив цілі покоління творців замислюватися над сутністю художнього слова, над філософією мистецтва. І в естетичних поглядах, і в творчості він був новатором художніх форм, прагнув розширити естетичні горизонти нашої літератури. Відстоював право поезії «нести красу чуттів і замислів».
«Творець об’єктивного роману»
(до 200-річчя від дня народження Гюстава Флобера (1821-1880),
французького письменника)
«Талант — це тривалий терпець»
(Гюстав Флобер)
2 грудня виповнюється 200 років від дня народження Гюстава Флобера, який був сучасником братів Гонкур, Віктора Гюго, Гі де Мопассана, літературним наставником якого він став. Сучасники звинувачували його в аморальності та захоплювалися ним, проте сьогодні його визнано одним із провідних письменників ХІХ століття.
Слава спіткала Флобера, коли у 1856 році у журналі «Ревю де Парі» побачив світ його перший роман «Пані Боварі», який є візитівкою письменника. Протягом п'яти років, обмірковуючи кожне написане слово, Флобер писав книгу про те, як ілюзія здатна знищити реальність.
До творів класика входять романи «Вихування почуттів», «Саламбо», «Бувар і Пекюше». Його стиль по-
єднує у собі елементи і психологізму, і натуралізму. А сам Флобер вважав себе реалістом. Він працював над стилем своїх творів, висунувши теорію «точного слова» (le mot juste).
Письменник не залишив велику писемну спадщину, але його твори, що пронизані глибоким психологічним аналізом, реалістичним зображенням людей та суспільства, силою «точного слова», належать до найкращих зразків французької та світової класики.
За його творами композитори писали опери, а потім, і кінематографи поповнили фонд екранізацією його романів.
«Велетень науки»
виставка-портрет із циклу «Імена в історії»
до 310-річчя від дня народження Михайла Ломоносова
Ломоносов Михайло Васильович - геніальний російський вчений у багатьох галузях знань, поет, про-світитель, один з найвидатніших світил світової науки. Розповідаючи про Ломоносова, часто доводиться вимовляти слово «перший». Він був першим великим вітчизняним ученим, основоположником російської науки, одним з перших російських академіків. Пушкін писав: «Ломоносов був великою людиною. Він створив перший університет. Він, краще сказати, був першим нашим університетом».
Геніальні здібності, глибока любов до науки, незмінна працьовитість, непохитна твердість волі при досягненні мети - ось відмінні риси Ломоносова. Як вчений він відрізнявся надзвичайною широтою інтересів; збагатив своїми відкриттями фізику, хімію, астрономію, географію, техніку, геологію, історію, філологію.
Про те, чим саме вже через три століття викликає такий інтерес до себе великий учений можна дізнатися переглянувши відеопрезентацію із циклу «Імена в історії» «Велетень науки» за посиланням: https://cutt.ly/JTrzugf
Цикл «Сузір’я майстрів пера»
ювіляри листопада 2021 р.
«Життя кожного з нас із смертю не закінчується. Але тривалість його не однакова. Когось довго пам’ятають, іншого… Все залежить від твоїх земних справ, тобто що по собі залишив». Так писав відомий український письменник, наш з вами земляк, Леонід Бразов, твори якого навіть через півстоліття не втратили своєї актуальності. У них порушуються ті самі проблеми, що й зараз хвилюють молодь, яка шукає роботу, будує сімейні стосунки… та інше.
Проза Леоніда Бразова – це та література, яка сподобається кожному і яку можна схарактеризувати як «література для душі». Про що б не писав митець, його сторінки випромінюють душевне тепло, вони зігріті добрим ставленням до людей, до їхніх почуттів і до землі, з якою вони назавжди поєднані долею.
Слово Леоніда Бразова потрібне нам сьогодні, бо воно увібрало в себе долі багатьох поколінь і часів. Воно живе, і життя його триває…
Запрошуємо познайомитись із літературною спадщиною Леоніда Бразова, переглянувши книжкову виставку «Живе слово Леоніда Бразова», приурочину 105 річниці від дня народження відомого українського письменника.
Усі, хто цінує все чисте та прекрасне, що є в людському житті і в Людині, запрошуються переглянути книжкову виставку до 140-річчя від дня народження Стефана Цвейга «Майстер новели».
Стефан Цвейг - австрійський новеліст, автор романів-біографій, драм, перекладач, відомий своєю психологічною майстерністю.
Матеріали виставки розкривають всю глибину творчої спадщини видатного австрійського письменника у контексті світової літератури. Уважний читач, гортаючи сторінки романів, новел, есе, порине у вирій добра, щирості, співчуття, милосердя і любові.
Переглянути виставку запрошуються усі, хто бажає зазирнути у свою душу, щоб краще зрозуміти себе і світ.
Ювілею видатного російського письменника, психолога надзвичайної глибини, художника трагічного складу присвячена книжкова виставка «Феномен Достоєвського».
11 листопада виповнюється 200 років від дня народження Федора Достоєвського – однієї з найвидатніших, найвпливовіших і разом з тим найсуперечливіших постатей другої половини ХІХ століття.
Його творчість пройшла випробування століттями і залишилася в скарбниці кращих зразків світової літератури. Театри і студії багатьох країн світу і тепер вважають за честь екранізувати і ставити в театрах його твори.
Великий Ейнштейн говорив, що Достоєвський дав йому більше ніж будь-який мислитель. Ромен Ролан писав: «Трагедії Есхіла і драми Шекспіра не могли вразити душі своїх сучасників глибше, аніж «Ідіот» і «Брати Карамазови».
Творча спадщина Достоєвського і сьогодні привертає увагу не тільки широкого кола читачів і літературознавців, а й філософів, юристів, психологів. У своїх творах письменник ніс світу глибоко вистраждану досвідом поколінь істину – немає і не може бути такої мети, заради якої була б припустима жертва хоча б в одне людське життя, в одну краплю крові, в один дитячий мізинець. Філософія Ф. М. Достоєвського – це філософія гуманізму, що закликає до миру, єднання народів і благополуччя, бо пройнята почуттям любові до людини і невидимого болю за неї.
«Пабло Пікассо: вічний пошук»
мистецька мозаїка
«Коли до мене приходить натхнення,
воно застає мене за роботою»
Іспанський художник Пабло Пікассо відомий також як скульптор, гравер, кераміст, дизайнер, поет і драма-
тург. Вважається одним з найвпливовіших художників ХХ століття, співзасновником кубізму, співинахідником колажу, а також широкого спектра стилів, в яких він працював.
Художник був досить ексцентричною людиною. Його життя було наповнене неймовірними подіями, які досі вражають шанувальників таланту художника.
Завдяки своєму надзвичайному таланту Пікассо зміг стати найбагатшим художником ще за життя. Його полотна оцінювалися в сотні тисяч доларів. Незважаючи на те, що художник жив на «широку ногу», мало в чому собі відмовляв, після своєї смерті він залишив не тільки багатющу спадщину, що складається з картин, а й нерухомість на загальну суму більш ніж 1,5 мільярда доларів.
Згідно з Книгою рекордів Гіннеса 1998 року, Пікассо є одним з найбільш плідних художників у світі. За свою 78-річну кар'єру він створив понад 13 500 картин, 100 000 гравюр, 34 000 книжкових ілюстрацій, 300 керамічних і скульптурних робіт - всього більше 147 800 творів мистецтва.
У 2015 році на аукціоні «Крістіс» був встановлений новий абсолютний рекорд для творів мистецтва, прода-
них з відкритих торгів - картина Пабло Пікассо «Алжирські жінки (версія О)» пішла за рекордні 179 тисяч доларів.
Відчути смак яскравої творчості Пікассо можна, переглянувши мистецьку мозаїку, приурочену 140-річчю від дня народження видатного художника, «Пабло Пікассо: вічний пошук» за посиланням: https://cutt.ly/RRPSpUF
«Князь гуманістів»
віртуальна виставка
із циклу «Імена в історії»
За своє життя Еразм Роттердамський (бл. 1469-1536) зазнав як слави найвидатнішого мислителя Європи, так і ганьби єретика-боягуза. Цей чоловік, підхоплений виром релігійних суперечок, наважився викривати брехню та лицемірство, які панували в католицькій церкві і серед тих, хто прагнув її реформи. Крім того, він відіграв ключову роль у формуванні релігійної картини Європи.
Еразм досконало володів латинською і грецькою мовами, що дозволило йому порівняти латинські переклади Біблії, зокрема Вульгату, зі стародавніми рукописами Грецьких Писань (які прийнято називати Новим Завітом).
У 1516 році Еразм видав Новий Завіт грецькою мовою. Це видання містило в окремих колонках грецький і латинський текст, а також примітки.
У деяких частинах Європи праці Еразма спалювали, і впродовж багатьох років вони містилися в «Індексі заборонених книг», який видала католицька церква.
Цей мислитель жив та працював у кількох європейських країнах, де зав’язав дружбу з впливовими людьми в університетах та при королівських дворах. Вчені звідусіль шукали його порад. А його праці, які усі із захопленням читали, принесли йому визнання і славу. Був час, коли усюди, куди б він не приїхав, його з почестями зустрічала знать, духівництво і вчені. Один сучасний письменник назвав Еразма «світовою знаменитістю епохи Відродження».
Детальніше ознайомитися з життям і творчістю визначного мислителя епохи пізьнього Відродження можна, переглянувши віртуальну виставку із циклу «Імена в історії» «Князь гуманістів» за посиланням: https://cutt.ly/3RcYQ2l
Ювіляри жовтня 2021 року
цикл «Сузір’я майстрів пера»
«І помилки робив я неминучі,
І сто разів зривався я із кручі,
Завжди мене мій рятував народ»
Іван Кочерга
У плеяді видатних українських письменників і діячів культури окремо стоїть ім'я Івана Кочерги - найяскравішої непересічної творчої особистості, чий талант збагатив золотий фонд української літератури і драматургії такими шедеврами, як «Алмазне жорно», «Марко в пеклі», «Свіччине весілля», «Майстри часу», «Ярослав Мудрий» та ін.
Український драматург Іван Антонович Кочерга зайнявся літературною діяльністю відразу після закінчення юридичного факультету в Києві. Ця кардинальна зміна інтересів подарувала українському і світовому читачеві чимало талановитих творів.
Завдяки творам Кочерги, написаним і згодом поставленим на рідній мові, що на початку XX століття було вкрай рідкісним явищем в умовах повальної русифікації, мільйони українців усвідомили, що вони не є «придатками» російського народу, як пропагувалося спочатку царською, а пізніше і радянською Росією.
Класик української драматургії відстоював українську мову як мову вільного і незалежного народу,він не боявся ні в творчості, ні в житті висловлюватися сміливо з найпринциповіших національних питань, при цьому в побуті залишаючись людиною скромною і навіть сором'язливою. Творчість його називали і називають не інакше, як надбанням української літератури.
До 140-річчя від дня народження українського письменника та драматурга у читальній залі бібліотеки організовано книжкову виставку «Майстер часу – Іван Кочерга».
«Душа моя не вмре ніколи,
Якщо не пустять мене в рай
Я стану явором у полі,
В блакитнім – сонячнім роздолі
Я буду славить рідний край»
Іван Цюпа
Любов до рідного народу і свого краю — споконвічна тема нашої літератури. І це закономірно, бо ж синівська відданість рідній землі, що тебе породила, рідному народу, який тебе виростив, притаманна кожній людині, яка має в грудях гаряче серце. Важко назвати письменника, який би протягом свого творчого шляху в тому чи іншому жанрі не писав би схвильовано про ці благородні почуття.
«Полтавщино, мій рідний краю, моя вишнева сторона! Ти моя пшенично-житня купіль, колиска мого дитинства. Під твоїм блакитним небом я народився і зростав серед зелених та жовтогарячих піль, серед жайворонних пісень і медового запаху гречок». Так щиро, пристрасно-поетично звертається до рідної Полтавщини відомий український письменник Іван Антонович Цюпа, на розкішних просторах якої у мальовничому селі Бірки, що розкинулося на берегах тихої Грунь-Ташані, притоки Псла, він народився 29 жовтня 1911 року, де зробив свої перші кроки по землі, де зростав і мужнів.
Іван Цюпа написав майже 60 книг, оспівуючи красу, славне минуле і новітність рідної землі. У письменника багатий літературний доробок — книги оповідань, нарисів і повістей: «Чотири вітри», «Новели рідного краю», «Василь Сухомлинський» («Добротворець»), «Миргородська криниця» та інші, романи «Брати», «Назустріч долі», «Вічний вогонь», «Через терни до зірок», «Краяни», «Мужній вершник», «Дзвони янтарного літа» та інші.
Крізь грози і райдуги, колючі терни і рокіт синього моря мужнім вершником промчав він на крилах своїх весен назустріч долі й засвітив вічний вогонь свого янтарного літа. Під вітрами часу не вгасли, задзвеніли у його серці голоси епохи.
Пропонуємо ознайомитися з книжковою виставкою «Невтомний трудівник пера – Іван Цюпа»,
яка приурочена 110-й річниці від дня народження письменника та публіциста.
«Художнику – немає скутих норм.
Він – норма сам, він сам в своєму стилі»
Іван Драч
Іван Федорович Драч – український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України. Герой України.
Поет Іван Драч — постать неординарна в нашій літературі. Адже його творчість — це постійний пошук, постійне новаторство.
Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», в якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб». Його поезії відомі в перекладах на російську, білоруську, азербайджанську, латинську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови.
85-річному ювілею Івана Драча, непересічної постаті в українській і світовій літературі і присвячена книжкова виставка «Соняшник української поезії».
«Не іменуй же мене поетом, друже мій!
Я хочу бути мільки людиною, яких так мало на світі…»
І. Багряний
Іван Багряний – літературний псевдонім Івана Лозов’яги, народженого 2 жовтня 1906 р. у м. Охтирка Харківської (тепер Сумської області) в родині муляра.
Літературою Багряний почав займатися з раннього дитинства і це залишилось його основним заняттям на все життя.
Хто ж він такий – Іван Багряний? Письменник «прийшов у літературу, як до себе додому. Любив до безтями сонце, юність, пригоди, мисливців, подільські товтри, слобожанські вітри і овіяний романтикою революції український степ. Любив так, як тільки може любити двадцятилітній юнак свою, народжену в огні і бурі, батьківщину і свій надзвичайний нарід», – такими словами характеризує письменника сучасник Борис Подоляк.
Іван Багряний – поет, прозаїк, драматург, художник, публіцист, видавець, журналіст і політичний діяч. Він уникнув трагічної долі багатьох письменників «Розстріляного відродження», проте драматично перебував на лінії найбільшого опору. Вірний воднораз сказаному слову, був ворогом радянському тоталітаризмові через свою відчайдушну безкомпромісність.
«Я повернусь…» – під такою назвою у бібліотеці організовано книжкову виставку до 115-ї річниці від дня народження Івана Багряного.
"Бібліотеки - це свобода.
Свобода читати, свобода спілкуватися... Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить,
ви не цінуєте інформацію, культуру та мудрість" Ніл Гейман
"… Бібліотеки не повинні бути тільки сховищами книг, не повинні служити і для забави, для легкого читання, — вони повинні бути центрами дослідження, які є обов’язковими для будь-якої розумної істоти" Н.Ф.Федоров